Досьє

Коли не бояться ні Бога, ні чорта…

Хто і як любить Україну?

КВК по-українськи

А без брехні – як без води: і ні туди, і ні сюди

Нехай мене грім поб’є...

Тп-р-ру: приїхали!..

Було б усе добре, якби не було погано

Я Вам скажу, мої дорогії, щиру правду: кризи в Україні нема! Бо, як учили нас раніше, криза є тоді, коли ВЕРХИ НЕ МОЖУТЬ, а НИЗИ – НЕ ХОЧУТЬ. А хіба у нас так?

У нас верхи ще можуть. І не лише можуть, а й можуть дуже активно, творячи справжні чудеса. Наприклад, із гривнею, цінами, інфляцією, коаліцією, опозицією…

Де, прошу я Вас, можна так зробити, щоб національна валюта за декілька місяців девальвувалася більш, як на половину. У Польщі? Америці? Португалії?

Ні, звичайно. Це можливе лише в нас.

А хіба не дива творяться навколо НБУ, де перший транш кредиту МВФ безслідно розчинився в бездонних сейфах пана Стельмаха і Ко , наче вранішній туман? Тепер усі думають-гадають, де поділися гроші. Дехто стверджує, що пішли потрібним людям, за що ці потрібні люди своїм потрібним людям дали відкат. І не п’ять чи десять, а цілих 13%!

А як талановито змогли, незважаючи на шалений супротив ворогів демократії, відновити у Верховній Раді демократичну коаліцію. Це ж – вищий пілотаж. І якщо я кажу неправду, нехай мене поб’є грім.

Ви тільки подумайте: декілька місяців торгувалися «регіонали» з БЮТівцями за місце на Олімпі, детально розписували, де, кому, скільки. Вже ніби й виходили на фініш – аж тут трах! бах! – і все помінялося. Юля не захотіла бути з Віктором, котрий Янукович, збунтувала «любих друзів» проти Віктора, котрий Ющенко, і уклала пакт про ненапад (тобто коаліцію) з Володимиром Литвином, який украй потрібен Україні.

Ви таке бачили ще десь? Я – ні. Хоч прожив на світі не один десяток літ. Воістину, як співається, сміливим підкоряються моря.

І це не кінець. Це ще навіть не середина кінця. Це – блискуче виконана увертюра, автором якої є чарівна і неповторна жінка, або єдиний чоловік у спідниці серед наших ялових (пардон!) мужиків – політиків.

А тепер про низи, які не хочуть. Схоже, що вони загіпнотизовані дійством, яке розігрується в українському політичному театрі абсурду, неначе кролик удавом. Вони бояться голосно слово сказати, щоб не сполохати віртуозну гру акторів – шулерів. Вони паралізовані солодкими промовами демагогів, які вішають їм локшину на вуха й обіцяють чудове майбутнє. Ось-ось, за отим поворотом, хоч поворот цей – перед бездонним урвищем.

Ви можете собі уявити, щоб так поводилися німці, французи, іспанці, італійці? Щоб вони терпіли, коли їх нахабно дурять принижують, топчуть і при тому ще й кажуть: «Все – для народу, все – в ім’я народу!»?

То яка в нас криза, скажіть на милість, де ви її бачите? Нещодавно улюблений багатьох виборців народний депутат Євген Кирильчук на прес-конференції в Луцьку заявив: «Кризи політичної вже немає. Створена коаліція, яка швидко все порішає… Головне: не панікувати і не метушитися».

Коли якась несвідома молода журналістка спробувала заперечити слузі народу й нагадала про скорочення людей, невиплату зарплат у деяких редакціях, пан Кирильчук висловився твердо і рішуче: «Не треба зазирати в чужий гаманець. Все нормалізується…»


Бідолашна журналістка, привселюдно завстиджена нардепом, замовкла і тихенько принишкла в куточку, боячись ненароком порушити процес отієї нормалізації. Й не заважати члену коаліції, яка «швидко все порішає…»

То мовчімо й ми. Щоб раптом зайвим словом не посіяти паніку серед населення, не образити й не наполохати вождів нації, які аж із шкіри пнуться аби лиш вивести державу з кризи. З якою вони б’ються, наче справжні герої.

Тому я кажу: «Слава героям!»

Коментарі (1):

Коментар: