Досьє

ЯК СТАЛО, ЩО В СТРИЮ КІНО НЕ СТАЛО (Хронологія приХватизації стрийських кінотеатрів)

Двічі дипломоване хамло

ЗІ ЩОДЕННИКА

Журналістика стала не та… Безпомічна і безсила, дрібна і міщанська. Ще більш жовта і ще більш продажна. Не потрібна людям і байдужа владі: «Це ваша думка!». Нуль реакції, нуль ефективності. Тоді – для чого? Хочеться іншого. Без власних витворів, зайвих нервів, заглибин, відкриттів, переживань, обурень, викриттів… У нас викриттю підлягає все, а от покаранню – зась. Гроші правлять бал у всіх гілках влади. Люд це відчуває і плюється на безсилу журналістику…

***

Сумно дивитися на те, як кожен грає якусь роль, усе більш позбуваючись своєї справжності і неповторності. Суцільні маріонетки обставин, посад, ремісництва (а не професіоналізму), дрібних бажань, ницості духу, культу тіла, щоб не сказати – живота, кастовості і блату, грошових мішків. Нічого святого! Жодної совісті! Лише бажання продатися якомога дорожче і брехня в очі.

***

Ні дня – без книжки. Читаю давно прочитане. Відкриваю для себе світ заново. Пробуджуюсь. Думаю. Замислююсь. Оцінюю. Сприймаю і заперечую. Радію і шкодую всіх, хто нічого не бачить навколо, крім грошей. Жахаюсь відчуженості людей один від одного, мішуровості дружби, короткій пам’яті і швидкій забудькуватості, награності і лицемірству, егоїзму і байдужості, сумнозвісній українській «жабі». Нарешті став сам собою. Читаю. Думаю. Пишу…

ЗАГОТОВКИ

Я знов звільнив свому Пегасу крила –
І в ефемерність думки полетів.

***

Зомбоване населення країни,
За зброю взявши яйця й помаранч,
Одних і тих же всаджує на спину –
І має з того дірку, не калач.

***

Від надмірного щастя і слави
Безнадійно дряхліють серця.

***

Запроданцем не був я і сексотом,
Тому й живу на світі ідіотом.

***

Тягар життя – тягар важкий…
Тягар життя – тягар жорстокий…
Тягар життя – тягар скорботний…
Тягар життя – тягар жаданий…

***

Дожити вік свій у монастирі –
Так віднедавна хочеться мені,
Усе частіш до нього думка лине…
Можливо, там почуюсь, як Людина?

***

Та, як завжди, повз мене знову
Проходить зримо невідоме.

***

І це – життя?!
Робота – хата – сон.
І так – щодня,
Із року в рік,
Довічно.
Щось загубилось десь
І назавжди.
Коли ж, нарешті, стану справді вільним,
Самим собою, як Сковорода?
З природою і в ній
В гармонії,
Віч – на – віч?

***

Я трохи скептик, лірик і сатирик.
Я був усім… А зараз – цинік.

***

Брехня кричить,
Бо брати на арапа –
Її завжди єдиний аргумент.
А істині не треба горло дерти,
Тому-то правда завжди мовчазна.

***

Ніколи халаминдиком не був,
Ніколи халабузником не стану.

***

У чому сенс життя? Чому живу?
Аби стояти в прірви на краю…

http://v-alekseev.blogspot.com

Коментарі (2):

Коментар: