Досьє

Коли не бояться ні Бога, ні чорта…

Хто і як любить Україну?

А без брехні – як без води: і ні туди, і ні сюди

Нехай мене грім поб’є...

Тп-р-ру: приїхали!..

Було б усе добре, якби не було погано

Слава героям! або Кризи немає…

Вітаю вас, дорогії мої! Давненько ми не спілкувалися з вами, але на те були серйозні причини. Ні, ні – не подумайте поганого. Мене не оголошували в міжнародний розшук, не звинувачували в порушеннях закону і не викликали в СБУ...

Справа прозаїчніша: представники різних партій і партійок вели зі мною перемовини на предмет включення до складу своїх передвиборних штабів. Щоб, значиться, я, людина з досвідом, світлим розумом і блискучими журналістськими здібностями, попрацював на того чи іншого кандидата в президенти.

Ви не повірите, але я не погодився! Хоч обіцяли і добрі гроші, і відмінні умови для праці, і молодих та звабливих секретарш-комп’ютерниць.

Я собі подумав: навіщо воно тобі, Йосю? Слава у тебе є, авторитет теж, популярності вистачає. А підеш на вибори – не знаєш, де виграєш, а де програєш. І, може, ті, що сьогодні так палко агітують за єдиного і неповторного А, Б чи В, завтра його перші зрадять та ще й тебе у всьому звинуватять.

Нє, це не моє! Моє – то «Перець по-ковельськи», друзі-перчителі, і мій блог, який, кажуть, зачитують до дірок у мишці.

Отож бо, й вирішив я залишитися з вами, любі мої. Тим більше, що тем до роздумів – більш, аніж достатньо. От хоча б про КВК.

Як, ви не знаєте, що таке КВК?! Ні, ні, це не коньяк (хоч такий був у радянські часи). Це – Клуб веселих і кмітливих, теж започаткований в почилому у Бозі союзі непорушнім народів-братів Сашею Масляковим. Він і зараз зрідка зблискує на екранах телевізорів, але то вже не те. Не той блиск, не той гумор, не ті дотепи. Та й літа беруть своє – все-таки 70 не 17.

А от в українському політикумі – справжній КВК. Оригінальний. Наступальний. Агресивний. Викривальний. Гуморний.

Президент наш Віктор Андрійович Ющенко, як справжній капітан української команди гумористів-дотепників, оголосив ось недавно, що піде на вибори і всіх переможе. В якості трибуни використав Говерлу (видно, щоб усі чули і бачили), а в якості вдячних слухачів – губернаторів та їх активістів.

Біда тільки в тому, що слова гаранта сприйняли далеко не всі. Це засвідчують найостанніші соціологічні дослідження. Згідно з ними рейтинг глави держави коливається десь від 2-х до 4-х відсотків.

Однак, коли ви думаєте, що Віктор Ющенко як справжній підкорювач гірських вершин, злякався якихось там рейтингів, то глибоко помиляєтеся. Його іміджмейкери і вночі не сплять – все думають, як підняти авторитет шефа. І додумались: днями засоби масової інформації повідомили про те, що президент «за багаторічну доблесну працю» нагородив орденом «За заслуги» ІІ ступеня ще одного президента, але вже Всеукраїнського єврейського конгресу Вадима Рабиновича. Окрім того, рішенням колегії Служби безпеки України Рабиновича нагородили найвищою нагородою СБУ – Хрестом доблесті І ступеня.

А щоб українці не думали, що щирий патріот Ющенко дружить тільки з паном Рабиновичем, за яким, наскільки відомо, тягнеться така собі «туманність Андромеди» досить сумнівних справ, Віктор Андрійович виступив ініціатором проведення в Україні Світового конгресу бджолярів, дав згоду знятися у документальному кіно про вітчизняних пасічників і звернутися до бджолярів усього світу з вітальним словом.

Так що, можна сказати, привітання капітану української команди КВК вдалося. На всі сто.

А як із домашнім завданням? О, тут впевнено лідирує інший претендент на гетьманську «булаву» – неперевершений Віктор Федорович Янукович. У нього, на відміну від свого опонента, з рейтингом все гаразд. Стоїть. І навіть час від часу здіймається догори.

Натхненний цим зростанням, пан Янукович блискуче відпрацював домашнє завдання, задане московськими побратимами, – організував душевний прийом російському патріархові Кирилу. Як людина, котра не дуже блискуче навчалась у школі, до виконання завдання масово залучив нардепів-«регіоналів», завдяки котрим предстоятель РПЦ на десять днів відчув себе навчителем несвідомих українців. Він повчав, жахав, попереджував, підтвердивши цим, що, очевидно, співпраця із всемогутнім КДБ пішла йому на користь. Бо, як кажуть злостивці, що в Путіна (полковника ФСБ) в голові, те в Гундяєва (агента КДБ) на язиці.

Доки хлопці-конкуренти Ющенко і Янукович зайняті виконанням згаданих вище завдань, єдиний чоловік в Уряді Юлія Володимирівна Тимошенко продовжує зачаровувати електорат своїми неповторними розіграшами. Переконавшись, що із поверненням грошей колишнього Ощадбанку не все так просто, вона повернулась обличчям до теперішніх банків. Успішно знищивши «Надра Банк», приступила до порятунку «Родоводу», де людям стали повертати депозитні кошти, ними ж вкладені. «Ото подвиг, трясця його матері», – сказала б моя бабуся, якби дожила до світлого сьогоднішнього дня.

А на черзі – нові цікаві ідеї: будівництво елеваторів, бо свої успішно простоюють, викуп квартир за бюджетні гроші пільговикам (цікаво, скількох пільговиків ощасливлять у Ковелі?) та інші дивні речі.

Словом, фантазії у Юлії Володимирівни не бракує. Дай тільки, Боже, щоб вони стали реальністю. Але те, що вона – найблискучіший гравець в українській команді КВК -- безперечно.

На фоні експромтів і домашніх заготовок згаданих нами персонажів дещо невиразною є гра Арсенія Яценюка з його понурими біг-бордами і військовими (з якого б то дива?) палатками. На роль командуючого фронтом він явно не годиться. Максимум – викладача ботаніки або доцента. Але чого тільки не бувало і не буває в нашій вітчизняній історії!

Про інших гравців не буду. Нудно і не завжди дотепно. Біда тільки в тому, що ігри КА-ВЕ-Кістів України майже нічого не дають. Девальвація гривні триває. Долар росте і днями, й ночами. Бензин щодня дорожчає. Невиплати зарплат збільшуються, а реальна зарплатня – зменшується (скажімо, на Волині вона – найнижча у державі). Цукор невдовзі буде не по кишені пересічному українському громадянину. Хіба – перейдемо на президентський мед.

Але це – не теми для нашої команди КВК. Вони живуть у своєму вигаданому світі блиску, фантазії, брехні і лицемірства, а народ – у своєму. І не завжди цей народ спроможний по-справжньому оцінити глибину дотепів власть імущих, їх почуття гумору і мистецтво макіяжу.

Ось так, любі мої, і живемо. Так, що не запитуйте більше, чому я не пішов на службу у якийсь із передвиборних штабів. Хай вже вони самі граються у свій КВК.

Тільки, як казала моя бабуся: «Дивіться, бо дограєтеся...»

Коментарі (2):

Коментар: