Досьє

Коли не бояться ні Бога, ні чорта…

КВК по-українськи

А без брехні – як без води: і ні туди, і ні сюди

Нехай мене грім поб’є...

Тп-р-ру: приїхали!..

Було б усе добре, якби не було погано

Слава героям! або Кризи немає…

Ви не повірите, мої дорогії, але віднедавна я заповажав Владіміра Лєніна. Того самого, котрий із борідкою, лисиною і неповторною «банківською» вимовою. Пам’ятаєте? «Доогіє товаїщі!»...

Нє, ви не подумайте чогось поганого: я заповажав не так Лєніна, як його теорію. І не так теорію, як його деякі праці. І не так деякі праці, як одну цитату, що звучить приблизно так: найкращий спосіб зустріти будь-яке свято – це зосередити увагу на невирішених питаннях і шляхах їх вирішення.

О! Тобто не хвалитися занадто й не передавати куті меду, а дивитися правді у вічі, якою б вона не була гіркою.

Чому я про це згадав?

А тому, що напередодні найбільшого і найурочистішого державного свята України – Дня її Незалежності, який щороку відзначаємо 24 серпня, з екранів телевізорів, передач радіо, газетних шпальт ллється такий солодкий потік брехні, фальші, лицемірства, що навіть мене, чоловіка загартованого і битого життям, іноді немилосердно нудить.

Виявляється, у нас в державі всі політики – найвищої проби патріоти і народні герої. Вони ночами не сплять, а все думають, як врятувати Україну, зробити народ щасливим.

Ну, я вже не кажу про «більд-морди» проводиря нації Арсенія Яценюка, зображення якого сильно мені нагадує (перепрошую) образ покійного (двічі перепрошую) Лаврентія. Того, котрий був Берія і котрого безжально розстріляли сподвижники Хрущова, котрих він пізніше звинуватив в антипартійній діяльності і котрі, в свою чергу, з успіхом «з’їли» дорогого Микиту Сергійовича.

Нє, я ні на що і ні на кого не натякаю. Боронь Боже! Я просто кажу, що коли дивлюся на плакати «просто Арсенія», ловлю його суворий і проникливий погляд із-за скелець окулярів, бачу агітпалатки кольору в’єтнамської війни і читаю одчайдушне «Врятувати Україну! Арсеній», то у мене мимоволі мурашки бігають по спині, а в голові починають роїтися дурні думки. Типу: «Знищити ворогів народу! Лаврентій».

На ще цікавіші висновки наштовхує бігборд (правда, без портрета) польового командира, хулігана і за сумісництвом – міністра Юрія Луценка. Він мужньо закликає: «Українцю! Захищай свої права!». Я б дописав: «І бий німця в пику!» (тричі перепрошую, але так було б переконливіше).

Духом щирого патріотизму просякнуті щити з Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко, Віктором Януковичем, Миколою Катеринчуком та іншими славними синами і дочками неньки – України. Шкода лишень, що Інна Богословська, яка не любить сексу в презервативі, не розшифровує свого дорогоцінного і, очевидно багатого життєвого досвіду засобами наочної агітації. Та й Володимира Литвина, який до зарізу потрібний Україні, малувато на щитах. А так гарно дивився б Володимир Михайлович на фоні корови, яку він видоїв, або за штурвалом комбайна, в якій наважився сісти. Це, звичайно, не літак чи батискаф Владіміра Путіна, але все-одно ефектно і переконливо.

А що вже казати про виступи, заяви і звернення наших вождів і вождиків в засобах масової інформації! Особливо у дні, що передували святу Незалежності. Це ж суцільні пасторські проповіді, панегірики самим собі, свого роду нарцисизм ХХІ століття.

«Я обіцяю». «Тільки я знаю». «Вірте мені і моїй команді». «Я переможу на виборах». «Я приведу народ в Європу». «Я гарантую». «Я запевняю...»

Сила! Куди там до теперішніх колишнім Грушевському, Донцову, Петлюрі, Бандері та іже з ними, разом узятими. Герої – з нами! Вони скрізь: в радіо, телебаченні, газетах, інтернатах. І як гарно говорять, як солодко обіцяють!

Для Юлії Володимирівни, судячи з усього, криза вже завершилася і на горизонті яскраво світить Сонце для воїнства Світла й загонів саламандр, які під проводом Міжнародного валютного фонду впевнено ведуть народ до все нових і нових перемог (невідомо, правда, над ким і над чим).

Віктор Федорович впевнено продовжує заїжджений слоган про непрофесійність і продажність теперішніх урядовців й щасливе життя для всіх українців уже завтра, як тільки синьо-білі повернуться до влади, а всіх зігріє батьківською турботою Росія-матінка.

Віктор Андрійович з хистом справжнього українського пасічника, урочисто відзначивши своє професійне свято 19 серпня ц. р., розповідає, яких видатних успіхів досягла Україна за роки його президентства і як щасливо заживе «його народ, його нація», коли у січні наступного року він здобуде повну і остаточну перемогу на виборчих перегонах...

І хоч би один з наших доблесних ораторів самокритично визнав: «Дорогі українці! Я старався, я хотів, але, на жаль, у мене не вийшло. Вибачте, добрі люди, за мою брехню, за нездійсненні обіцянки і невиконані прожекти! Більше я так не буду, а тому залишаю велику політику назавжди. Хай мені на зміну прийдуть молоді, енергійні, перспективні політики, які знають, як і що робити, а я їм допоможу!»

Ви смієтеся, бо впевнені, що ніхто нічого подібного не скаже? Я теж. На превеликий жаль, у наших поводирів – не те виховання. Їх інтелекту, снаги і завзяття вистачає рівно на те, щоб забезпечити європейський рівень життя для себе, свого оточення, своїх дітей, кумів, сватів. І не завтра чи післязавтра, а вже сьогодні.

Днями у газеті «Волинь-нова» (за 18 серпня) прочитав статтю, яку сміливо можна віднести до жанру «фен тез» – «Якби вони жили на одну зарплату». Автор припускає, що тоді Юлія Тимошенко носила б костюми харківської швейної фабрики, Віктор Ющенко харчувався б у сосисочних, а Володимир Литвин – у парламентській їдальні…

Ви знову смієтеся? І я разом з вами. А заодно плачу. Бо поруч у газеті – ще один заголовок: «Щоб спорядити школяра, тисячі мало». Виявляється, нинішній першовересень для пересічного українця значно «дорожчий» минулорічного. Батькам треба добре напружитися, щоб матеріально підготувати улюблене чадо до школи. А якщо до платного коледжу? «Безплатного», але добре проплаченого хабарами інституту чи університету?

Але кого з наших «патріотів» хвилюють дрібниці? Адже, як пише та ж «Волинь-нова», члени сім’ї, наприклад, вже згадуваного вище міністра внутрішніх справ заробили торік понад мільйон гривень (згідно з офіційними даними). А Юлія Володимирівна цілковито перебуває на утриманні свого чоловіка, котрий у 2008 році заробив 2,8 млн. грн... Про інших не згадую, щоб не псувати вам святкового настрою.

Живучи так шикарно, хіба варто думати або говорити про якісь проблеми і не вирішені питання? Їх нема, бо просто не може бути в країні, якою ВОНИ керують або збираються керувати.

А дєдушка Лєнін ... Вони його і в молодості не знали, як не знають і тепер.

І, тим не менше, із святом Вас, любі! З великим державним – Днем Незалежності України!

Вірю у те, що рано чи пізно «згинуть наші воріженьки, як роса на Сонці».

Бог і люди їм суддя!

Коментарі (3):

Коментар: