Досьє

Заповіт політичного «небіжчика»

– Як умру, то поховайте
Мене по заслузі,
Гарне місце відшукайте
На зеленім лузі,

Щоб до банку від порога
В найкращому стилі,
Простелилася дорога,

Друзі мої милі.

А труну зробіть з берези
Або із осики.
Коли дійде до трапези,
Хай грають музики.

Та гвіздочки (щоб не ржаві)
Забивайте тихо,
Бо як встану, то в державі,
Всім вам буде лихо.

Поховайте й заспівайте
Пісні серцю милі.
Про життя моє згадайте
На моїй могилі:

Ріс, навчався в школі, вузі.
Рвав штани не марно.
Пригадайте, любі друзі,
Як я жив шикарно.

Може, скажете: «Не дуже,
Бо в державі криза».
А поглянь на мене, друже,
Он яка мармиза.

Проспівайте оперети,
Щоб хмари здригнулись.
Щоб шуміли очерети
І дерева гнулись.

«Ще не вмерла» заспівайте
Хоч про людське око.
Та в могилу закопайте
Не дуже глибоко,

Киньте грошей в інвалюті,

Я там роздивлюся:
Якщо судді там не люті,
Може, відкуплюся.

Дам на «лапу» двісті гривень
(Ми люди не горді),
Якщо мало, не той рівень,
То дам ще й по морді.

Під вибори до сенату
Киньте в маси гречки,
Щоб пролізти до палати
Зміг без суперечки.

Зробіть так, щоб райські квіти
Зацвіли на лузі.
Ось такі вам заповіти,
Мої любі друзі.

Поховайте й поклоніться
Ви своєму пану.
Та не дуже веселіться,
Бо ще, може, встану.

Одна біда…

– І хто тобі оте ярмо надів?
Важке, тверде, ще й муля!
Тут – збито до кісток, там – гуля, –
Вола одного разу Вовк жалів.

Пора подбати про культуру –
Тепер на світі ситуація не та,
Щоб хтось здирав без жалю з тебе шкіру.
Знімай ярмо! Ось на: надінь-но хомута!

Ну як? Чи легше стало, друже?
– Не дуже…
У Волика стікає піт з хребта.
«Хомут?.. Ярмо?.. Яка мені різниця,
Коли налигача трима візниця…»

Коментарі (1):

Коментар: