Досьє

Коли не бояться ні Бога, ні чорта…

Хто і як любить Україну?

КВК по-українськи

А без брехні – як без води: і ні туди, і ні сюди

Тп-р-ру: приїхали!..

Було б усе добре, якби не було погано

Слава героям! або Кризи немає…

І після того, що ми пережили, відчули, побачили останніми днями, ви будете мені говорити, що в Україні – криза?! Нє, не треба мене смішити й виводити із себе. Бо моя теорія про те, що в Україні кризи нема, живе і торжествує.

Факти? Аргументи? Скільки завгодно!

Я собі так думаю, що коли криза, то кожен свідомий громадянин держави вкалує по-чорному. Незалежно від того, яку посаду займає – президента, прем’єр-міністра чи просто водія, доярки, слюсаря. Бо, як вчила колись партія, хто не працює – той не їсть.

А ми, слава Богу, поки що їмо. І їмо непогано. Згадайте, що робилося в магазинах, на базарах, в інших торгових місцях напередодні 8-го Березня. Брали все, що очі бачили, – продукти, вино, горілку, коньяки, шампанське, золото, срібло... Ну й, звичайно, квіти. Аякже! Яке жіноче свято без весняних квітів? Кожен свідомий чоловік це розуміє. А тому масовано розкуповували троянди, тюльпани, гербери та інші екзотичні рослини.

Скажіть, мої дорогії, бідні так поводилися б? Щоб за букет – 50, 60, 100 гривень одразу? Ще й подарунки вишукані – на додачу? Нехай мене грім поб’є, але я впевнений, що бідністю тут і не пахне.

Знайома кондитерка розповідала 9 березня:

– Вчора жах, що коїлося! Чоловіки наче подуріли – змітали з прилавків торти, як навіжені. Ледве встигали випікати…

А хіба тільки торти? А одяг, взуття, білизну? А фуршети в кожній установі чи організації? А банкети в ресторанах і барах? А гостини у родинах? А вітання по радіо, на телебаченні, в газетах? А...

Зрештою, досить. Свято, започатковане Кларою Цеткін та її однодумцями, вдалося в Україні на всі «сто». Будемо сподіватися, що жінки й дівчата залишилися задоволеними й любитимуть своїх чоловіків ще більше.

Але, як казали в старому Ковелі, справа не тільки в жінках. І не тільки у 8-му Березні.

Проблема стоїть ширше, можна сказати, стоїть круто: скільки ми будемо святкувати взагалі у час, коли весь світ бореться з кризою? Чи, крім свят, нас нічого не цікавить?

Заради спортивного інтересу ми з дружиною порахували, скільки днів у 2009 році українці працювали, а скільки – відпочивали. Ось результат.

У січні половина місяця була неробочою.

Окрім того, мали 10 «законних» вихідних (у лютому – 8, у березні – вже 5). Загалом виходить, що майже місяць з початку року країна не працювала! Додаймо до цього неповні робочі тижні, приховане і явне безробіття, і подивуймося: як за цих умов наша рідна незалежна держава ще живе, функціонує, виплачує пенсії, соціальні допомоги, надає пільги, розплачується за російський газ?!

Хай мене грім поб’є, але інакше, як українським дивом, я назвати це не можу.

То що ж далі?

Далі, мої дорогії, – знову тралі-валі: законні вихідні, релігійні і світські свята, відпустки зі збереженням і без збереження, інші дивнії речі.

Може, дійсно, мають рацію ті, що говорять: «Робота не вовк – у ліс не втече»? Може, то винахід такий український – боротися з кризою, не працюючи і відпочиваючи?

Не знаю. Знаю інше: сьогодні чи не найкомфортніше почувається синочок мого сусіда. Він ніколи не перетруджувався і перебивався (та й зараз перебивається) випадковими заробітками, спав і спить, скільки душа забажає, їв і їсть, що Бог в особі батьків посилає. Завжди має що випити і чим закусити…

– Криза мені не страшна, – нахваляється при зустрічі. – Безробіттям мене не налякаєш, затримкою зарплати тим більше. Я готовий до будь-яких випробувань і потрясінь.

Хай мене грім поб’є, але іноді мені здається, що так думає не лише улюблений синочок сусіда...

Коментарі (0):

Коментар: