Повстанський «Перець» про розпалювачів Другої Світової та побрехеньки їх нинішніх «діток»

Бажаючих чвари між українцями посіяти не бракувало ніколи. От і сьогодні, в річницю початку Другої Світової війни, знайшлися на Волині перевертні, в яких войовничий дух чи то Сталіна, чи то Гітлера вселився. І вирішили вони повоювати трішки. Та не відверто на герць вийти, а в підпілля погратися: «ґакейкройци»* по ночах на стінах та парканах помалювати, листівочок анонімних при місяці поклеїти. Та можна було б на ту мізерію і не зважати, так не про їх же честь мова. Багато, бачте, всілякого бундючного непотребу гавкає на героїв наших – і президенти, і резиденти, і «політики», і «аналітики»…

А місцеві «бровки», що за кусень сала готові своїх господарів, де завгодно лизнути, тихенько підгавкують і підгиджують. Мовляв, герої ваші не герої, а так собі. Та й ви – таке ж свинство, як і ми, «бровки» і герої вам «не положені». По собі, бачся, міряють. Ну, думаю, треба ж «бровків» до буд позаганяти, щоб дарма не гавкали, добрим людям жити не заважали...

Аж тут – учитель мій (уклін йому низенький за науку «перчанську») – «Український Перець», під стріли гвинтівок народжений, пожежами сіл волинських і холодом криївок повстанських гартований. «Гай-гай», – каже. «Не займай ти того непотребу. В мене на їх гавкання вже давно ломаччя добре заготовлене. Я тим дрином ще дідів «бровківських» ганяв, а то ж були – ого-го! Не рівня цим нинішнім. Дай старому кісточки розім’яти, душу потішити».

Простіть мене, сердешні, але не міг я вчителеві своєму  відмовити. Та й, мушу вам сказати, жалю з того не маю. Гостре слівце в «Перця» повстанського, дотепер гостре! А я своє слово з того приводу трішки пізніше скажу.                                                              

Щиро ваш – «Перець по-ковельськи»

                                              На власне бажання

Дмитро  Мануїльський, комісар «закордонних справ» УССР, виголосив на з'їзді учителів промову, в котрій сказав, що Бандеру «арештували німці на його власне бажання», «за згодою з ним, щоб створити довкола нього ореол мученика...» В той самий тон гримить уся большевицька пропаганда.

Забувають тільки часом додати ще до того, що «на власне бажання» замордували німці двох братів Бандери, «на власне бажання» повісили, розстріляли, замордували, спалили тисячі українських самостійників, а тисячі сидять ще й тепер «на власне бажання» в німецьких концентраційних таборах.

От хитруни ті бандерівці! Але й німці, хоч, як звичайно, тупі й незручні, також взялися на хитрощі, бо й їх немало пішло «на власне бажання» з рук «бандєровських» повстанців на гіммеллькоманду.

Комедія та й тільки. До такої штуки досі ще, мабуть, ніхто інший не додумався. Тепер на кожній шибениці, мабуть, буде висіти напис: «Повішений на власне бажання», «Розстріляний на власне бажання», «Замордований на власне бажання»...

Українські повстанці напевно також не забудуть про цю науку й пошлють ще не одного сталінського людоїда «на власне бажання» до «земельної комісії», туди само, куди перед тим посилали «на власне бажання» гітлерівських людоїдів.

                                             На пекельному суді

Сталін і Гітлер пішли по смерті прямо в пекло і стали перед лицем самого найстаршого люципера, який мав найти відповідне місце для нових гостей.

«Дам їх, - думав люципер, - у котел смоли до заклятих грішників-бандитів». Та, як тільки нові гості підійшли туди, вогонь нагло погас, смола в котлах захолола, а кров по руках найгрізніших бандитів зблідла й вибіліла в тіні червоної кривавої луни, яка била від обох нових гостей.

- Е, - зрадів люципер, що має таких небувалих гостей, – вам не тут місце. Он там будете смажитися, де в смолі самі царі, королі й цісарі, бо ви, як бачу, з тих більших бандитів.

Але й там повторилося подібне. Термометр злочинців усіх тих тиранів почав нагло спадати. «От гості!» - потирав з радощів руки люципер.

- Ходімо ж, голубчики, ще далі. Он там, на самому кінці, у найбільшому котлі, смажу вже п'ять тисяч років єгипетських фараонів. Вони в мене почесні гості. Вони мільйонами невільників перекопували пустелі та гігантські піраміди на кістках невільників для себе будували.

Але, як підійшли до тих душогубів, термометр їх провин почав знову вагатися і спадати.

- Як світ світом, як довго існує на землі людський грішний рід. Це в нас ще небувалий випадок! - скрикнув задоволений люципер, і гукнув, і засвистав на все пекло. Чорною хмарою злетілася вся чортівська громада й вирішила, що це, мабуть, будуть найбільше заслужені для пекельного царства гості, може, й з найвищої чортівської родини.

- Давайте переслухаємо їх ще раз! На наш чортівський фамілійний суд!

- Що ви такого зробили, чим для нас так заслужилися ви обидва, Адольфе і Йоську? - став питати на суді люципер.

- Я, - почав Гітлер, - знищив у себе всяке вільне життя і закував у кайдани сотні мільйонів людей!

- Я перший зробив це у себе! - відповів на те Сталін.

- Я, - казав далі Гітлер, - запровадив диктатуру й концен¬траційні табори.

- Я перший, - загудів на те басом Сталін, - запровадив у себе тотальну диктатуру й концтабори.

- Я, - вихвалювався Гітлер, - завоював половину Европи, знищив вільні народи та скрізь позаводив пекельні порядки.

- А я, - не втерпів Сталін, - підкорив другу половину Ев¬ропи та ще й половину Азії і скрізь зробив те саме, але ще краще від нього.

- Я, - гарячився Гітлер, - не жалував тобі, люципере, нія¬ких ані людських мук, ані крови. Ціле пекло можна буде в ній скупати. Я прикрасив загарбаний мною світ шибеницями, газовими й електричними камерами для душення людей. Я видушив мільйони невинних людей.

- А я, - ревнув вражений Сталін, - не мав ще давніше в себе газових й електричних масових душогубок, я їх щойно пізніше запровадив. Але ж я ні трохи не залишився позаду Адольфа. Я вистріляв ще більше мільйонів людей. Я встелив кістьми увесь Сибір і північні снігові тундри аж по бігун. Я закатував сотні тисяч людей на канальних роботах. Я у своєму царстві два рази зробив масовий голод, який відразу знищив кільканадцять мільйонів людей. Я перевищив усіх катів світу. Ніхто мені не може в цьому дорівнятися. І все те я робив так геніально, що й вам, мій любий шефе, ще далеко-далеко до того.

Захлистувалися обидва, очі їх набігли кров'ю, зубами страш¬но скреготали...

В пеклі зчинився великий крик і метушня. Вся чортівська пекельна громада дрижала зі страху. Нарешті, все менше чортовиння підібрало хвости під себе і, бліде з переляку, чкурнуло з пекла, аж довкруги зашуміло й земля застогнала. А старші чортяки сумно похилили голови, вони пізнали, що вже кінець їхнього царювання, бо до пекла прийшли два нові злющі темні духи, яким ніхто ніколи не міг дорівнятися, і їм вони мусять передати свою пекельну владу...

                                                 Чия буде Україна?

Йосько Сталін із Гітлером
Якось посварились:
«Моя, - каже, - Україна!»
«Ні, моя!» - Побились...

Довго бились, аж втомились,
Сіли почивати.
Хто їх добре розсудив би,
Почали шукати.

Врешті, кажуть: «Ходім, куме,
До УПА спитаєм.
Чия буде Україна,
Там напевно знають».

Прийшли... – «Здравствуйтє!
                           Гайль Гітлєр!»
- Чемно привітали.
«Чия буде Україна?»
- Разом запитали.

Вперед вийшов стрілець Тріска,
Гостей оглядає,
Підсміхається хитренько
Та й відповідає:

«Наша буде Україна!
Клянусь головою!
Що ж ви з того матимете,
Покажу рукою»…

Примітка»*: «ґакенкройц»– чотирираменна лівостороння чорна свастика, похилена до поверхні під кутом у 45 градусів. Була символом нацизму і Німеччини часів урядування Гітлера.

В публікації використані матеріали третього номеру повстанського сатирично-гумористичного журналу «Український перець» за березень 1945 року.