Волинь прощається з композитором, поетом і співаком В’ячеславом Хурсенком

Звістка про смерть композитора, поета і співака В’ячеслава Хурсенка не змогла залишити байдужими, мабуть, нікого, хто добре знав цього співака-життєлюба. Це якраз той випадок, коли сміх впору змінити на печать і скорботу перед світлою пам’яттю Людини з великої літери. «Може, влада нарешті визнає – хто в нас насправді НАРОДНИЙ? Без лизоблюдства, ходінь по кабінетах, хабарів і відкатів? Його пісня звучала в Юрмалі! Славік – лауреат 2-ї «Червоної Рути». Він не був ні ручним, ні зручним…», – написав під враженням цієї втрати інший наш земляк, композитор і співак із Володимира Сергій Шишкін. «Перець…» вважає, що зроблене В'ячеславом Хурсенком дає нам усі підстави зарахувати його до «Класики» української поетики і мелодики…

Луцьк – Маленькі шедеври, написані самим В’ячеславом або ж разом із друзями з дуету «Світязь» чи Василем Зінкевичем, органічно впліталися в життя земляків. Рідною мовою й близькою кожному волинянинові мелодикою Славко говорив про вічні істини так дохідливо і просто, як можуть це робити тільки справжні митці.

…Було образливо, коли у відповідь на сумну звістку про смерть В’ячеслава Хурсенка мої колеги – запоріжці, одесити, кияни – запитували, хто це. Але варто було нагадати назву лише однієї його пісні – хурсенкових «Соколят» – і не знайшлося жодної людини, котра б не пригадала: «Звісно, прекрасний голос, напрочуд мелодійні пісні…» І вже один за одним самі називали – «Віра, Надія, Любов», «Сповідь», «До рідного дому», «На острові чекання»…

Почесних звань та привілеїв співак не мав. Нещодавно на одному з луцьких свят перед виходом на сцену Хурсенка ведучі назвали його «народним артистом Волині». Ще б пак – Хурсенковим голосом захоплювалася, від його щемливих пісень плакала Україна, його третій, російськомовний, альбом «на ура» розійшовся в Росії. Але лише у кожній волинській хаті В’ячеслава впізнавали в обличчя…

У своїй Вітчизні немає пророка…

Після виходу в світ художніх кінострічок відомого режисера Оксани Байрак із саундтреком – піснями, написаними Хурсенком і виконаними ним та російськими співаками, – російські сайти штурмували його нові прихильники, полюючи за записами співака з проникливим баритоном.

Цьогорічна «Нова хвиля» для багатьох шанувальників української пісні за кордоном була не меншим відкриттям – український співак Владислав Левицький виконав у Юрмалі «Соколят». А свого часу саме «Соколята» отримали Гран-прі «Пісенного вернісажу» – а то-таки народне визнання… Самого ж Хурсенка упродовж усіх років Незалежності ми не бачили на жодних гучних всеукраїнських шоу…

А тим часом його великий успіх розпочався… за кілька днів до народження новітньої України. То було на «Червоній руті-91» у Запоріжжі, де В’ячеслав зі своєю піснею – присвятою татові – виборов друге місце. І глядачів, і журі вразив оксамитовий баритон молодого виконавця й автора пісні.

Журналістам спілкуватися зі Славком було надзвичайно легко, а його окриленість перемогою – бо наразі то була таки перемога – мала єдиний результат: бажання далі творити і співати…

Його кохання – музика

В’ячеславова дружба з піснею розпочалася з трирічного віку, до музичної школи він потрапив у клас віолончелі. Згодом грав на гітарі і фортепіано. Однак пророцтва щодо консерваторії не збулись. Хлопець обирає «прагматичнішу» професію фельдшера. Однак, успішно закінчивши медучилище, за фахом не пропрацював ні дня – перемогла музика.

Хоча медичний фах таки не раз ставав у нагоді у скрутні хвилини для тих, хто опинявся поряд. Шкода, що самого Славу врятувати ніхто так і не зміг… То була діабетична кома.

Люди, які знали його впродовж довгих років, стверджують: незважаючи на цукровий діабет, Славко був повен сил і натхнення. Його старший колега, волинський співак Михайло Лазука, розповідає: він знав Славка з юності, той завжди захоплювався важкою атлетикою, штангою – був дуже спортивною людиною.

«Ми працювали з ним у філармонії ще до «перебудовних» часів – часто виступали в навчальних закладах, на підприємствах. Славко не мав такого досвіду, як ми, старші, а все ж за невеликий час роботи ми вже мали чому в нього повчитися. Був надзвичайно компанійською людиною, за кілька хвилин спілкування здавався слухачеві другом. Особливо добре сприймали його школярі – бо то були пісні-балади, на кшталт Висоцького. А ще його обожнював Василь Зінкевич…» – розповідає Михайло Лазука.

Пісні Хурсенка – дефіцитний «неформат»

«На жаль, ні Слава, ні співаки його плану в нашій країні не затребувані, – каже керівник гурту «Світязь» Дмитро Гершензон, котрий став «хрещеним батьком» Хурсенка на естраді – «народжував» вкупі зі Славком його перші пісні і згодом співпрацював з ним як співавтор. – Боляче, коли бачиш, що пісні гармонійні, у які вкладено душу і серце, не потрібні широкому загалові, якому з ефіру пропонують низькопробну «попсу». Вони були у нашій країні «неформатом». Насправді ж Хурсенко дуже прискіпливо ставився до власної творчості, навіть мені показував уже фактично готові пісні, до запису яких потрібно було докласти мінімум зусиль».

У В’ячеслава лишилась маса пісень, які ще ніде не звучали – і через його вимогливість до себе, і через нерозбірливість неукраїнського за суттю музичного ринку.

А щодо звань, переконаний Дмитро Гершензон, то «В’ячеславові Хурсенку було б незручно їх отримувати, бо в нашій країні звання часто «пробивають», а не дають».

«В роках моїх така велика сила, Та долю не затримати нічим…»

…Буквально за кілька днів до смерті В’ячеслав відспівав концерт у Херсоні. А того дня, коли сталася трагедія, він був цілком спокійним і веселим. Якби хтось опинився поряд зі Славою в критичну хвилину – трагедії, мабуть, не сталося б, вважає Дмитро Гершензон.

Але чимало філософських пісень Хурсенка, особливо в останні місяці, наводять на думку, що співак ніби відчував наближення фатальної миті…

«Славкові композиторські здібності помітили ще в музичній школі, де тоді були сформовані експериментальні класи для найбільш творчих детей, – розповідає волинська співачка Тетяна Ціхоцька. – Славко потрапив до такого класу. Він був універсалом. Останні свої пісні писав під гітару. Здавалося, що повністю розкриває душу тільки в музиці. А от з халтурою, непрофесійністю не мирився. Його пісні хотіли слухати всі, та «пробивати» їм дорогу на радіо, телебачення ставало усе важче. Хурсенко не міг із цим миритися. Нині ж з острахом для себе зауважила, що волинські таланти – Олекса Онишко, Ліля Загородня, і ось – В’ячеслав Хурсенко – ті , хто створив і працював колись в одній із перших українських студій звукозапису – «Студії Олекси» – вже відійшли в небуття… До речі, буквально за кілька днів у Луцьку мав відбутися цікавий концерт, в якому ми запланували задіяти Хурсенка – він туди «вписувався» органічно…»

Прощання з Хурсенком відбувається в одному зі старовинних луцьких храмів. У нього лишилися дружина, дев’ятнадцятирічна донька і мама. У четвер по обіді відбудеться похорон митця. Йому було 42.

http://radiosvoboda.org/content/article/1819389.html