Пити чи не пити?

Із наближенням свят актуальність цього майже «гамлетівського» питання загострюється. Загострюється аж до того, що більшість зупиняється на виборі «пити!». А от що саме пити і як це відбивається на здоров’ї, можна прослідкувати з історії з таким собі Климом, на місці котрого може опинитися чимало волинян. Чому? Ймовірна відповідь - далі…

Все починалося, як у тій усмішці.

Їхали чоловік і дружина на весілля. От жінка і наказує:

— Ти ж, Климе, дивись, горілки не пий...

— Угу, — угукнув чоловік.

— І вина теж.

— Угу.

— На чужих жінок не позирай...

— Угу.

— Черевики на танцях не побий. Вони тепер скажені гроші коштують.

В усмішці десь на цьому місці чоловік тягне на себе віжки і каже:

— Тпр-р-ру! А який біс тоді на весілля взагалі їхати?

Але то в усмішці такий бідовий чоловік. А в житті воно буває інакше. В житті трапляються такі чоловіки, що з них можна, як кажуть, і коноплі тіпати, і вірьовки плести, і воду на них возити. Сказала жінка не пити — значить не пити. Це — закон! І нічого її гнівить! Бо ще гірше буде. І добре, якщо обійдеться без макогоноприкладства.
 

Ось такий слухняний і сумирний чоловік Клим їхав із дружиною на весілля. Ну, приїхали. Весілля як весілля. Горілка — рікою, вино — рікою. Танці — аж земля гуде. Навіть дев’яностолітні діди «давали лиха закаблукам». Аж калоші з валянок злітали.

А наш сумирний герой танцювати не танцює. На молодиць не задивляється. А як бути з горілкою? Не питиме — руки зв’яжуть і силоміць заллють.

Узяв наш герой порожню пляшку з-під «Пшеничної» і пішов на кухню. Налив із крана води — та й до столу.

Усі п’ють чарочками, а він по повному гранчаку наливає. Щоб ніхто не присікався. Не встигає на кухню бігати, пляшку наповнювати.

Чоловіки всі захоплено дивляться на нашого героя, як той гранчаками оковиту глушить. «Гірко!» кричить, а головне — зовсім не п’яніє.

Тільки під кінець весілля розкрився секрет. Хтось випадково з цієї пляшки у свою чарку хлюпнув.

— Та це ж вода! — вигукнув він. — Звичайнісінька вода!

Хотіли чоловіки нашому герою справжньої горілки хоч чарочку налити. А він руками махає:

— Ой, не можу, хлопці! Немає куди. Я цієї води з крана, мабуть, з відро вихлебтав. Живіт — як акваріум.

...А наступного дня посходились і поз’їжджалися знову на весілля. Воно хоч і скрутні часи, але «свайба» один день — то не «свайба».

Знову горілка — рікою, вино — рікою, танці — аж земля гуде. Всі знову святкують. «Гірко!» кричать. Тільки Клима немає.

— Де це наш герой? — питають.

— У лікарні, — відповідають сусіди. — Вночі «швидка» забрала. Важке отруєння.

— Так він же тільки воду пив?!

— А лікарі сказали, що тепер водою теж можна отруїтися. Хоч із колодязя, хоч із крана. Там тепер і мікроби, і радіонукліди, і пестициди, і...

— ...І це прикро і гірко, — зітхнув хтось із родичів нареченої.

— Гірко! Гірко! — підхопили за столом...

Михайло ПРУДНИК

Від «редакторії» «Перця Волинського».

Що, як і навіщо п’ють волиняни – це тема окремої розмови. Про наслідки вживання сурогатів алкогольного походження можуть, якщо захочуть, розповісти волинські наркологи, інтоксикологи, реаніматологи та інші лікарі.

Наше видання актуалізує цю тему ще й у відповідь на позафізіологічні та немедичні процеси, які відбуваються навколо найбільшого «споювача» краю – Луцького спирто-горілчаного комбінату. Унікальність цього підприємства в тому, що воно чи не єдине в Україні поки є цілісним виробничим комплексом, де виробництво сировини – спирту і кінцевого продукту – горілки відбувається практично в межах одного виробничого циклу. Відповідно такий короткий шлях між спиртом і власне горілкою дещо мінімізує можливості для фальсифікату продукту. Переважна більшість інших підприємств – це, за великим рахунком, своєрідні «бодяжні» цехи, які продукують горілку з привозного спирту.

Яка подальша доля Луцького СГК – про це відомо досить обмеженому колу осіб. Наразі відомо, що юридична адреса підприємства уже «переїхала», аж у Бровари і саме в бюджети Київщини йдуть відрахування з продукції підприємства. Які ще зміни чекають підприємство і, головне, його продукцію – загадка.

Будь-які спроби проконтролювати якість і склад горілки Луцького СГК та внутрішній стан державного (!), не приватного підприємства вже викликають шалений спротив головного «протектора» краю Бориса Клімчука. Тож який набір до луцького спирту міститься в пляшці «оковитої» під маркою «Луцький СГК», наразі перевірити неможливо, і у ситуації значно гіршій, аніж гуморесковий герой Клим, може опинитися чи не кожен волинянин.

Чи спроможеться «протектор» Борис Клімчук хоч словом «гірко!» пошкодувати таких волинських «климів», а чи як і з пожежею Луцького ЦУМу, вже традиційно вмиє руки?..