Кусючий вінок епіграм епохи царизму

В історії української культури та літератури зокрема є багато цікавих явищ, які з плином часу ледь не «канули в Лету». До таких, безперечно, належить і сатирично-гумористичний журнал «Шершень». Останній з’явився в Києві 103 роки тому і став яскравою зіркою на небосхилі українського сміхотворства. Попри те, що існування «Шершня» було відносно коротким – 26 номерів із січня по липень 1906 року…

За словами дослідника Віктора Косяченка, єдиний комплект журналу «Шершень» нині зберігається у відділі рідкісних видань бібліотеки АН України імені Володимира Вернадського. Додамо, що «Шершень» став ідейним «батьком» видання «Червоного перцю», себто, першого українського радянського сатиричного журналу в 1922 році. Проте унікальне видання так і не було переведене, аби стати надбанням широкого загалу.

Заслуга «Шершня» полягає в тому, що він був першим на той час і єдиним, сатиричним та виразним політичним журналом на теренах Російської імперії, що виходив українською мовою. Тим паче, що заборони з рідної мови тільки зникали.

Літчастину журналу створювали Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь і Агатангел Кримський, Осип Маковей, Іван Нечуй-Левицький, Володимир Самійленко, Олена Пчілка і, що має бути приємно волинянам, молодий тоді Модест Левицький. Додамо, що деякі з творців «Шершня» представляли тоді українські землі під пануванням Австрії.

А ось до ілюстрацій доклали руку Фотій Красицький – внучатий небіж Тараса Шевченка, Опанас Сластіон – відомий тоді художник, Іван Бурячок – театральний художник і графік, а також багато інших яскравих особистостей.

Виразниками сміхової критики на існуючий суспільно-політичний лад і протиборство політичних сил у журналі були віршовані сатиричні мініатюри, такі, як нотатки та епіграми. Також велику силу для поширення сатиричних ідей становили й малюнки, які створювалися на теми сатиричних віршів. Не побоялися його творці створити й декілька програмних та декларативних у своїй суті віршованих творів.

А уже згадувані епіграми стали чудовим способом пояснення і запам’ятовування карикатур та блискучими дописами до портретних «смішинок». Також епіграми намагаються знайти відповіді на численні запитання розбурханої тогочасної епохи, тому, зазвичай, були й епіграми, які мали чітко окреслено адресата. Зауважимо, що частина епіграм «Шершня» своєю сміховою складовою викриває аморальність україножерства.

Під «гарячу руку» творців «Шершня» потрапили: царизм, чиновництво, «чорносотенці», буржуазні ліберали, а також псевдопатріоти. Проте «пісочать» їх, передусім, виходячи з загальнолюдських цінностей, із народних уявлень про моральність та аморальність у характеристиці суспільно-політичних явищ.

Цікавою виявилася боротьба на сторінках «кусючого» журналу бюрократа та демократа. Не гребувала редакція, яка створювала радикально-демократичного «Шершня», компрометувати й своїх політичних опонентів.

Щоправда, деякі з творінь «шершнівців» власне й спричинили заборону журналу. Значимо, що створювачі «Шершню» на цьому не запинились і спробували зреалізувати ще одне сатиричне видання «Хрін», проте далі першого номеру цієї гострої приправи справа не просунулася. Потім, лише у 1922 році, після тривалої перерви, завдяки старанням Василя Елана-Блакитного постає «Червоний перець».

Але ж волу не буть конем,
І ракові вперед не лізти,
Назвіться ж ви хоч декабрем,
То з вас не будуть декабристи…

Ця епіграма – на партію кадетів у зв’язку з її перемогою на виборах до Державної Думи. В ній не вчувається значного сатиричного «перчику», це швидше жарт, хоча й не без солі, побудований на випадковій грі, як зазначає дослідник «Шершня» Віктор Косяченко, на випадковій грі слів – на просторічній назві партії та військовому званні.

Цікавим зразком безадресних епіграм є вірш «Шана», у якому в діалозі один зі співрозмовників зауважує, що якби Муромцеві були надані військові почесті, то:

О, від нього й не відходе,
Військова сторожа!

Про оману обіцянок народного визволення і «болото» передвиборних обіцянок читаємо:

І що ж? Засяяв лиш місяць волі
І волі мов і не було.
Бо хоч і світить місяць в полі,
Так чи дає він нам тепло?

На думку Віктора Косяченка, саме в обнадійливих, але водночас суперечливих обставинах і завершувався так званий «дожовтневий» період у розвитку української сатиричної періодики. А заодно розпочинався новий період у розвитку одного із найпопулярніших жанрів української сатири – епіграми.