Корабель «Україна» зазвичай веде полювання на китів у заборонений міжнародним морським правом час. Через це нас так не люблять міжнародні морські структури. А ми ображаємось, жаліємось на упередженість тих структур. Ми ніяк не можемо зрозуміти, що в світовому океані нам ніхто не дозволить розводити той бардак, до якого ми допустились на своєму кораблі…

На кораблі «Україна» все частіше подейкують, що новий капітан на ймення Я прагне узурпувати владу. Ба більше, нового капітана підозрюють в намірах здати наш корабель московським піратам! Отаке навіть!..

В якійсь новій державі, що безнадійно розвивається, небідні люди дуже полюбили бавитися політики. Не для себе ради, а, як кажуть, для нового покоління молодих громадян достойніших, кращих, вільних. Поки свої ніби-то перемагали недобрих, а насправді ні так, ні сяк, виросло молоде покоління. Подивились політики на оцю молодь і сказали – не така! Зненавиділа політику і махнула рукою на систему ця молодь, залишена на опіку ні нашим, ні чужим міністрам і на поталу принципово немовлячим людям при силі і владі. Ніхто не певен у покірності зіпсутого покоління…

Ех, цей злиденний корабель «Україна», що плаває в світовому океані у пошуках щастя! За владу на ньому воюють два угрупування, так звані коаліції. Кожна з коаліцій, захопивши корабельну скарбницю, обграбовує її до нитки, тому скарбниця завжди порожня. Корабельні коки періодично міняються і матросам видається, що вони щоразу отримують більше і більше їжі. А насправді, кожен наступний кок лише майстерніше обдурює їх, доливаючи води в юшку...

Колись класик американської літератури Герман Мелвіл в своєму знаменитому романі «Мобі Дік, або Білий Кит» спробував алегорично зобразити американську державу у вигляді китобійного корабля, що плаває в світовому океані в пошуках напівміфічного Білого Кита. Український державний організм теж нагадує корабель, є у нього багато чого спільного з судном під назвою «Пекод», на якому плавали персонажі Германа Мелвіла…

«Вельмишановна редакція інтернет-видання «Перець по-ковельськи»! Мій молодий і дуже жвавий онук, теж Стецько, не може зрозуміти і знайти у ЗМІ одного пояснення: хто такі «тушки» у Верховній Раді? Наскільки я зрозумів по сусідах, це питання доволі актуальне не лише для мого нащадка. Тому прошу вас: дозвольте у вашому виданні опублікувати актуальний матеріал із цього приводу. Тушканчики – чарівні звірятка, веселі та кмітливі, які не вимагають особливого догляду та затрат. Я розповім і покажу будь-кому, що з ними робити і як їх утримувати, – повірте, це дуже просто. З повагою, Стецько Возний, ветеринар Куликовської битви». Редакція «Перця…» публікує цей лист без правок і скорочень…

Що не кажи, а кожен український начальник таки дбає про простих громадян. Національні інтереси понад усе! А як кожен політик переживає за народ і благо нації! То тільки в змаганні між собою вони звинувачують один одного у зраді національних інтересів…

Підсумовуючи тему недавньої «епідемії», не можна оминути перебіг цієї, як виявляється, «суспільно-політичної» хвороби і в Ковелі. І якщо в масштабі світовому та всеукраїнському епідемія вилилась у битву за «золотий мільярд», то в Ковелі масштаби, зрозуміло, скромніші. Тому своєрідне продовження попередньої статті й має таку ніби несерйозну «мильно-серіальну-оперну» назву…

З наближенням місцевих та немісцевих виборів гострота обговорення політичної тематики зростає. Підтвердженням чого став і лист чергового ковельського дописувача. Бо й справді розповідь про будні кандидатів в місцеві керманичі вийшла «перченою». Оцінювати істинність суджень, викладених в публікації, залишаємо читачам. Скажемо лишень, що традиційно готові надати можливість всім зацікавленим сторонам висловити своє ставлення до виявлених в статті думок автора…

«Поп-стьоб, Гондурас! Ви від нас, а ми до вас!». «Дідо Стецько – я ж ваш онук, ну чому ви ставитесь до наших музик так негативно? – Я ж не до музик, не до лабухів, а до запроданців... – Дідо, ну в чому ж вони, лабухи, – запроданці? – А в тому, онучку, що ти тупий – не з лабухів запроданці, а з душі. Якщо срібник з них зродився, від втоми, значить не зродилась Україна. І вже ніколи не зродиться. Слониха носить у собі плід три роки. Це ким, онучку, треба буть, щоб 18 років носити і не народити дитя? Мертвим! Бо на мертвого все спишуть…»