Вірус мильних бульбашок

Підсумовуючи тему недавньої «епідемії», не можна оминути перебіг цієї, як виявляється, «суспільно-політичної» хвороби і в Ковелі. І якщо в масштабі світовому та всеукраїнському епідемія вилилась у битву за «золотий мільярд», то в Ковелі масштаби, зрозуміло, скромніші. Тому своєрідне продовження попередньої статті й має таку ніби несерйозну «мильно-серіальну-оперну» назву…

Мильна булька

Ковельський міський депутат Ярослав Шевчук любить пописати. Ні-ні, нічого не подумайте. Це не помилка. Зараз не про любов до справляння фізіологічних потреб. Ярослав Шевчук і справді переповнений любов’ю до такої, здавалось би, буденної справи, як епістолярний жанр. Тобто? Мистецтво написання листів. А якщо в депутатському «розливі» – то заяв і запитів.

Хто-зна, можливо, в свій час Шевчук-лікар-мер-депутат «вбив» у собі Шевчука-графомана. Як наслідок – нація втратила ще одного продукувача літературної макулатури з числа тих, які безперестанно надокучають своїм близьким і далеким знайомим постійним збором грошей на нікому не потрібні автобіографічні збірочки, а-ля спримітизований варіант «Майн кампфу».

Та як показують життєві реалії «вбивство» до кінця доведене не було. То ж «чесний Ярослав» з юності пописував. Ну, знаєте, як в анекдоті. «Пишеш?» – «Пишу. Оперу» – «Що? Оперу?!» – «Не «що», а кому!».

В юності молодий «Славік» писав «оперу» про свого начальника. Бо сам хотів стати головним лікарем. Таки став. Спочатку головним лікарем, потім – міським головою. Відтоді «опери» і «сюїти» йому пише добродій Гаврило, який після сто грамів оковитої хрюкає.

Доведено, що «оперу» пише той, у кого душа далеко не світлими і чистими намірами переповнена. Якби ті внутрішні наповнення хтось відкрив і вилив, то роботи для асенізаторів була б не одна бочка.

Ось і на цей раз внутрішня бочка «чесного Ярослава» переповнилась. І вирішив він вкотре прославитись та на того, хто його з мерського крісла посунув, в місцевих «Вістях Ковельщини» написати. Сюжет чергової «опери» крутиться навколо тимчасово виділеної квартири начальнику управління культури. Ковельчани дивуються написаному – вони знають, що Шевчук будучи мером і сам такі речі робив.

Криміналу там не має, але ж є до чого придертись і біля чого попіаритись. Тож тема, як то кажуть, на слуху. «Перець» поцікавився, як ковельчани реагують на той «сенсаційний допис».

Незалежне опитування показало:

– Не читали – 6%;
– Мер правильно зробив, що виділив одинокій жінці з дитям житло – 24%;
– Що той Шевчук хоче, хай на себе подивиться – 18%;
– Незадоволені дописом – 8%;
– Пожаліли і сім’ю мера, і тих про кого йдеться в дописі – 12%;
– Знову рвуться до влади тому і вишукують компромати – 20%;
– Хай ідуть ті політики з їх писаниною… далеко – 10%;
– Задоволені написаним – 2%.

Висловлювались пропозиції, що пора дати достойну відсіч всім без винятку «творцям» брехні та наклепів. Словом шуму багато, а ККД ніякий. Отака собі мильна бульбашка.

ВІРУС

Кандидати в народні актори

Так сталось в Ковельраді, що окремі політичні особистості заслужили на перевід їх в народні актори цирково-гумористичного театру під назвою «Дурдом».

«Перець» давно переконався, що всі необхідні для цього здібності у них є. Це добре відомі в Ковелі депутати: Людмила Стахорська, Ярослав Шевчук, Сергій Товкач, Анатолій Соболєв. До цієї групи підтягуються інші. Так що на ковельчани чекає не одне сесійне шоу. Підтвердження вищесказаному стала позачергова сесія.

Маски-шоу

В післяобідній час окремі депутати прийшли в масках. Ще б пак – на дворі вірус ходить. Та й наслідки обідньої перекуски стороннім менше чути.

З-під широкого темного капелюха пані Стахорської виглядала біла велика пов’язка. Темне пальто і біла маска робили її схожу на нічний привид, який воює з вірусами грипу. Величну бороду пана Рижка захищав марлевий мішок, очевидно, пошитий за спецзамовленням. Господар унікальної захисної пов’язки раз за разом пальцем чесав носа й рота, заносячи туди злощасні неполітичні бактерії та віруси. Доктор Соболєв, махнувши на епідемію рукою, розв’язав верхні шнурівки. І пов’язка, і шнурівки хвилювались від тембру високоголосного речитативу про грип. Інший герой сесійних баталій Ярослав Шевчук «зміцнив» своє здоров’я, без пов’язки викуривши чергову сигару.

– Почнемо, – запропонував головуючий, – з «розминки».

Депутати погодились.

Акт І. Про хрести на авто

«Розминка» почалась із запитів і звернень. Один піклувався про хворого з «Сільмашу». «Чесний Ярослав» виголосив запит про реагування прокуратури на його опуси в газеті. Словом піар у кожного свій. Раптом здійнялась буря, нібито, з нічого.

Депутатка Євсюк:
– Я роздуми свої хочу висловити. Що в нас діється? Коли головний лікар просить допомоги у виділенні транспорту для подолання епідемії, депутати Стахорська і Товкач катаються на авто швидкої допомоги по школах!

Депутатка Стахорська:
– Караул! Як ви смієте нас ображати. Ми стараємося допомогти людям. Хіба колись соціалісти були проти народу? Під’їхали ми по дорозі (збрехала не моргнувши оком) і по дєлу!

Депутат Шевчук:
– Як найчесніший депутат пропоную за намагання допомогти освіті відзначити Стахорську і Товкача подяками. Працювали як подобає. І не важно на чому їхали – на верблюдах чи на поїзді.

Депутат Товкач:
– У школах тепла немає, а вірус любить холод. То й вирішили перевірити. Вчителі без зарплати, та ще й мерзнуть. І пані Євсюк повинна про це знати.

Депутат Шлюєв:
– Працюйте на здоров’я, але міру майте. І депутатам не потрібно роз’їжджати на спецтранспорті.

Не витримав головний лікар Самчук:
– Неприємно слухати. Як не розбираєтесь, то не говоріть. Машини швидкої під строгим контролем. Інша справа, що в господарській частині є машини, на яких теж червоні хрести намальовані.

Депутат Гетьман:
– Товкач і Стахорська тільки те й роблять, що піаряться. В житті нічим не керували, а всіх вчать як працювати. То теплом керують, то грипом, то школами.

Товкач у відповідь:
– А ви просто не знаєте, як було в 96-му році. 2 тисячі освітян без зарплат були. Я Фрейда читав – і знаю, що це не в мене, а у вас болить «піар»…

Довго ще сперечались депутати. На Фрейда особливої уваги ніхто не звернув, бо ніхто не читав його теорій. Чи там про еротичний потяг, чи про «лібідо», чи про сесійні суперечки – їм те було до одного місця. А до якого здогадатись не важко. Вірно, до «піару».

Посперечавшись між собою, за десять хвилин обранці прийняли рішення по земельних ділянках. Адже це – рідне, близьке і прибуткове.

...І буйне стадо овець партійних розійшлось по пивних закладах міста Ковеля...

(Далі буде)

P.S. «Перець» наголошує, що ображатися на термін «стадо овець» не потрібно, бо й Христос у своїх притчах не цурався цього терміну. Пасіться на здоров’я на останніх клаптиках вільної ковельської земельки. Вищипуйте поживу. А сухостій хай лишається тим, хто вас обирав…