В чому найбільша проблема корабля «Україна»? Чаcтина 1

Колись класик американської літератури Герман Мелвіл в своєму знаменитому романі «Мобі Дік, або Білий Кит» спробував алегорично зобразити американську державу у вигляді китобійного корабля, що плаває в світовому океані в пошуках напівміфічного Білого Кита. Український державний організм теж нагадує корабель, є у нього багато чого спільного з судном під назвою «Пекод», на якому плавали персонажі Германа Мелвіла…

1.

Корабель «Україна» завжди був кораблем вельми бідним і злощасним. Найпарадоксальніше, що ніхто не знав чому. У всьому судно «Україна» подібне до інших суден, а проте значно бідніше. Матроси «України» отримують мізерну зарплатню, а іноді взагалі її не отримують, а їжа в казані часто непридатна для споживання. Зібралися одного пізнього вечора наймудріші і найсвідоміші члени команди, і стали думати-гадати, в чому їхня проблема і чому вони такі нещасні.

– В нас ліниві матроси! – висунув гіпотезу один з них. – Ми погано працюємо, тому такі бідні!

Громада прийняла до уваги це зауваження, але швидко його спростувала. Ні, матроси наші працьовиті, куди працьовитіші за матросів на інших, багатших кораблях. Прекрасним доказом цьому є той факт, що ті матроси з «України», які наймаються на інші кораблі, майже завжди досягають професійного успіху.

– Ми просто не вміємо ловити китів! Ми нездари! Тому наші запаси китового жиру завжди мізерні, – сказав інший матрос.

Але це теж визнали неправдою. Бо ж «Україні» щастило ловити великих китів, топити з них жир і заливати в бочки. Інша річ, що з часом ті бочки парадоксальним чином виявлялися порожніми і вся робота китоловів йшла коту під хвіст. Бочки були дірявими і протікали, тому китовий жир у них довго зберігатися не міг.

– В нас немає хорошого капітана. Щоб судно успішно займалося китобійництвом, слід, аби ним керувала відповідальна особа, – прозвучала гіпотеза ще одного з матросів.

З цим твердженням багато хто погодився. Таки справді, з капітанами в «України» проблеми. Але ж, інші кораблі теж не завжди могли похвалитися хорошими капітанами. Скажімо, теперішній капітан «Франції» та його заступники по вуха загрузли в корупційних скандалах, а матроси на цьому судні живуть куди краще, ніж на нашому.

Тоді слово взяв четвертий матрос:

– Проблема в тому, що ми самі себе обдурюємо і обкрадаємо. Доки будемо обкрадати і обдурювати самих себе, доти будемо бідними, – сказав він. Але мало хто погодився з його словами.

І дуже шкода, бо той матрос мав рацію. На кораблі «Україна» кожен обкрадає і обдурює кожного і мало що відбувається згідно з законом. Це йде на шкоду всім.

2.

Ну, почнемо з особи, яка на нашому судні готує їжу. Попередній кок на корабель «Україна» поступив по блату, він яйця не вмів засмажити, зате був сватом капітана, завдяки чому отримав цю посаду. Кок не лише не вмів готувати, але й був нечесний і хитрющий як лис, він годував матросів дешевим черствим хлібом, недодавав м’яса в юшку і поступово зменшував пайку кожного матроса, поки не зменшив її майже на чверть. Усе, що йому вдавалося зекономити при роздачі пайки, кок потім нелегально продавав ночами. Нічна вахта прикривала його нелегальний бізнес, бо він ділився з ними відсотком від виручки.

Одного разу, правда, попався йому принциповий вартовий, який не захотів брати в кока хабара в обмін на мовчання і пішов до капітана зі свідченнями проти кока. Але високоповажний суд корабля «Україна» звинуватив того вартового в наклепі, подачі неправдивих свідчень, зраді Батьківщини, зловживанні службовим становищем і антисемітизмі. Наступного ранку йому зв’язали руки і ноги, і викинули за борт. Більше ніхто на кораблі «Україна» не насмілювався звинуватити кока в тому, що він веде незаконний бізнес.

Але протести матросів проти зменшення пайки та її поганої якості не припинялися, з часом вони набули загрозливого характеру і нечестивого кока звільнили, точніше перевели на посаду стернового. Про те, що означає бути стерновим, він знав ще менше, ніж про те, як варити їсти, але… але ще раз повторю, що він був сватом капітана. На місце старого кока прийшов новий. Цей провадив справу свого попередника, але був куди розумніший, він розводив юшку водою (не прісною, а соленою, морською…), так що недодавання пайки ніхто не помічав. Більше того, нового кока почали любити, адже дуже часто він наливав більше юшки, ніж передбачала пайка. Про хитрість із доливанням води дехто здогадувався, але кок добре знав, що одиниці на кораблі «Україна» ніколи не робили погоди. Він знав, що важливо лише, щоб маси були задоволені цими ілюзорними надбавками, а все решта – дрібниці…

3.

Іншою важливою посадою на кораблі є посада тесляра, в обов’язки якого входить латати діри і тріщини в корпусі. За відносно хорошої погоди корабель практично не зазнає пошкоджень і потреба в послугах теслі виникає вкрай рідко. Тому тесляреві доводиться раз у раз доводити свою потрібність кораблеві штучно. Він латає діри ненадійно і недбало, аби за тиждень-другий вони утворювалися знову. Якщо тесляр вже латає якусь пробоїну до пуття, то потім тишком пробиває діру в іншому місці, аби в команди корабля завжди була необхідність в його послугах. Більшість членів екіпажу чудово знає, що тесляр несовісно виконує свою роботу, але матросів ніхто б не став слухати.

Що ж до високопосадовців «України», то тесляр з деким має неофіційну домовленість (наприклад, з коком), боцмани сидять в нього на гачку (кожного з них він шантажує оприлюдненням компрометуючих відеозаписів, якими він нібито володіє), а ковалів він просто залякав.

4.

Так, щодо ковалів. На кораблі «Україна» їх було аж троє, між ними точилася конкуренція за посаду головного коваля, якому б доручали виготовляти сталеві гарпуни, що їх використовують у полюванні на китів. Конкуренція між трьома ковалями надзвичайно погано впливала на якість роботи. Кожному ковалеві значно легше і вигідніше було зробити гарпун, який би лише з вигляду був надійним та міцним. Один коваль замість дорогої і дефіцитної сталі використовував низькоякісне залізо, надаючи йому кольору сталі з допомогою фарби. Другий коваль таки використовував сталь, але гарпуни виробляв меншого розміру, ніж було необхідно. Третій коваль, аби мінімалізувати собівартість гарпуна, економив на дерев’яних держаках, виробляючи їх з ДВП.

Як наслідок, гарпуни в усіх трьох ковалів були казково дешеві, можна сказати, що безкоштовні, але полювати з ними було майже неможливо: гарпуни першого коваля вислизали з китового тіла, гарпуни другого не пробивали товстої шкіри, а гарпуни третього ламалися ще в руках у мисливців через крихкість держаків. Ковалям нічого й дорікнути, адже, в низькій якості гарпунів винні самі гарпунери-мисливці, які готові купувати мисливське приладдя лише за низькою ціною, та капітан корабля, який не створив ковалям умов для того, щоб вони могли не лише виготовляти якісний товар, але й продавати його.

Більше того, капітан просто знищив останню надію на рентабельність їхньої справи, коли став масово закуповувати гарпуни в портах, в які запливала «Україна». З того часу виробництво гарпунів на «Україні» припинилося зовсім, а китобійний промисел нашого корабля почав залежати від зовнішнього виробника.

Перший коваль «України» покинув наше судно і знайшов роботу на іншому, другий почав займатися імпортом гарпунів (до речі, він збагнув, що купувати гарпуни в одному місці і продавати їх дорожче в іншому – справа куди прибутковіша, ніж виробляти гарпуни самому), а щодо третього коваля, то він, втративши роботу, спився. Цілими днями він сновигав палубою і клянчив у матросів по кілька копійок на пляшку.

5.

Характерною особливістю корабля «Україна» є посада вартового на головній щоглі цього корабля. Її не займають представники «України», вона завжди дістається вихідцям з інших кораблів. Для сторонніх спостерігачів цей факт виглядає дуже дивно, адже роль щоглового, на думку багатьох, важливіша за роль капітана, оскільки саме вартовий, високо сидячи в гнізді головної щогли, диктує команді корабля і (капітану в тому числі), де на них завтра чекатимуть рифи і айсберги, а де є простір для безпечного плавання, таким чином визначаючи маршрут. Капітан лише вказує на кінцевий пункт подорожі, щогловий же вирішує, як корабель повинен досягнути цього кінцевого пункту.

Тому не дивно, що він часто користається своїм становищем і водить капітана за ніс у якихось своїх особистих інтересах. Матроси часто дивувалися, чому в нас посаду щоглового не дають представникам «України». Відповідь, як виглядає, дуже проста: в нас було занадто багато претендентів на цей відповідальний пост, кожен з яких скоріше б головою поклав, ніж змирився б з тим, що не він, а його опонент сидить на щоглі. Тривала безкомпромісна боротьба за головну щоглу призвела до того, що на пост вартового довелося запросити чужинця, платити йому шалені гроші і коритися його сумнівним вказівкам.

(Далі буде)