В чому найбільша проблема корабля «Україна»? Частина 2

Ех, цей злиденний корабель «Україна», що плаває в світовому океані у пошуках щастя! За владу на ньому воюють два угрупування, так звані коаліції. Кожна з коаліцій, захопивши корабельну скарбницю, обграбовує її до нитки, тому скарбниця завжди порожня. Корабельні коки періодично міняються і матросам видається, що вони щоразу отримують більше і більше їжі. А насправді, кожен наступний кок лише майстерніше обдурює їх, доливаючи води в юшку...

Корабельний тесляр навмисно нічого не робить, вдаючи, що робить, щоб постійно мати роботу і отримувати гроші, які, він зрештою, змушений витрачати на підкупи, необхідні для збереження посади тесляра на кораблі «Україна». Як наслідок, тесляр, який роздає хабарі – бідний, а «Україна», яка терпить такого тесляра – дірява. Цілком справедливо.

Ковалі вже перестали виготовляти свої неякісні гарпуни і зайнялися іншими, більш вдячними і перспективними справами.

Пити горілку – улюблене заняття матросів «України», особливо тих, які не досягли вісімнадцятирічного віку. На кораблі функціонує мережа дешевих забігайлівок, де матросам охоче наливають у борг. Деякі з них встигли пропити в шинках зарплатню за весь наступний рік. Наливати в борг повелося на кораблі «Україна» ще з незапам’ятних часів, але тільки віднедавна це почали називати кредитом.

Горілка стала для матросів хлібом. Видовищами їх забезпечує мудрий і хитрий щогловий, який нацьковував представників провладної коаліції на опозицію, і навпаки. Простолюд легко ведеться на такі провокації, поділившись на ворожі табори, екіпаж «України» змагається в масових побоїщах і сварках. Однак матроси обох коаліцій страшенно люблять і поважають свого щоглового. Зрештою, це єдине, що їх об’єднує.

7.

Після кожних виборів корабель «Україна» отримує нового капітана, який змінює місію плавання. Залежно від місії капітанів можна поділити на дві категорії: ті, що хочуть наповнити китовим жиром бочки, які порожніють в трюмах (тобто забезпечити елементарний добробут корабля) та ті, що полюють за міфічним Білим Китом (тобто впадають в романтику, ставлять героїчні завдання, відсуваючи добробут корабля на задній план).

Але капітани міняються так швидко, що від кожної з цих місій «Україна» з часом тільки віддаляється. Мрії про Білого Кита попереднього капітана просто не сприймаються абсолютною більшістю екіпажу. Їм подавай горілки та закуски, а з Білого Кита стільки ж жиру, як і з усіх інших, який сенс ганятися за ним по всьому світу?

Більш прагматичний капітан, якого вибрали нещодавно, зробив ставку на наповнення порожніх бочок китовим жиром, як це роблять на всіх нормальних китобійних суднах, але й з цієї місії на «Україні» можна було лише сміятися.

По-перше, наші мисливці позбавлені елементарних умов для ведення полювання, їхні гарпуни неякісні, або надто дорогі, човни, з яких ведеться полювання, гнилі і діряві.

По-друге, ведення китобійного промислу вимагає бути завжди на сторожі, а гарпунери і матроси безпробудно п’ють і гульбанять, тому на полювання зазвичай виходять нетверезими, що, м’яко кажучи, негативно позначається на результатах полювання.

По-третє, жир, який на інших китобійних кораблях зберігають в трюмах аж до прибуття на берег, на «Україні» прийнято розбирати відразу. Бочки з жиром безсоромно розкрадають і продають в заїжджих портах, причому як прості матроси, так і боцмани. (Єдина відмінність в тому, що боцмани розкрадають більшими розмірами).

Як наслідок, трюми корабля «Україна» знову порожні вже через кілька місяців після вдалого полювання. Мисливці бачать, що плоди їхньої праці дістаються іншим, тому з кожним полюванням працюють все менш наполегливо. Вони втратили будь-який інтерес до корабля і навіть ті, які раніше трималися подалі від чарки, тепер знаходять відраду саме в ній. Найкращі мисливці тікають на інші кораблі.

8.

Як вже було сказано, нещодавно на кораблі «Україна» пройшли вибори капітана. Сталося так, що серед реальних претендентів не було достойного, тому вибрали найнедостойнішого з-поміж наявних. Багатьом з матросів заплатили за те, аби вони голосували за того чи іншого кандидата. Це змусило задумуватися, над тим, чи заслуговує наш екіпаж на можливість обирати собі капітана.

Екіпаж корабля «Північна Корея» такої можливості не має, матроси там позбавлені елементарних людських прав, зате владу на цьому судні неможливо купити за гроші, її лише можна завоювати силою. Як на мене, цей корабель має майбутнє вже тому, що не продається негідникам, пройдисвітам, кримінальним авторитетам, не продається опортуністам, бізнесменам, банкірам, і взагалі – не продається.

Керівництво «Північної Кореї», яке має абсолютну владу на кораблі, жертвує інтересами моряків заради інтересів корабля. Ми ж на «Україні» вільно обираємо капітана і боцманів. І якщо матроси обирають найгіршого капітана і найгірших боцманів з усіх можливих, які жертвують інтересами моряків та інтересами корабля заради особистих інтересів, то в цьому винні лише самі матроси.

9.

Стояв погідний літній вечір. Мудрий новий капітан мудро спрямував мудрий погляд в пітьму, за якою на світанку йому має відкритися порт Петербург. За кермом стояв заступник капітана, який впевнено тримав заданий ще перед виборами курс восток-восток-север. Він щось шепотів собі під ніс, але його шепіт тонув у шумі моря, тому двійко матросів, яким доручили почесну місію драяти палубу, і які з повагою поглядали на кермового, могли лише здогадуватися, що заступник капітана тренується бесідувати навмиснокаліченою українською мовою.

– Скорей, скорей, бездари вы, лентяи, чтоб к полуночи все здесь блестело! – пролунав раптом різкий пронизливий гавкіт і зруйнував таку непорочну до того вечірню ідилію.

Ні, це не заступник капітана. Це новий боцман пригрозив матросам, аби вони поквапилися з прибиранням палуби. Його ім’я було Фельдман.

Матроси поспіхом взялися за роботу, а коли Фельдман відійшов, матроси зашепотілися:

– Слиш, Вась, чьо он сдєсь раскамандовался, этот Фельдман. Он вєдь нє наш на виборах бил! Он вєдь із етой самой вражеской партіі...

Інший матрос сунув шмату у відро з водою, вправно викрутив, кинув її на підлогу і задумливо почухав потилицю.

– Як же це? – запитав.

Той взявся пояснювати:

– Фельдман мєняєт коаліциї. На виборах 2004 року Фельдман – довірена особа нашего кандідата. Але наш кандідат тє вибори з трєском проіграл, после чего Фельдман оказался в команде с памаранчевимі. А после поражения этих последних на нових виборах «самый лучший и честный» Фельдман снова перешел к нам!

– Сірьожа, ти шо антісєміт? – спитав інший і від здивування вилупив очі.

– Нет, Вася, я совсем не думал…

– Лише непорядна антисемітська швань могла б подумати, що Фельдман, абладатель орденів за заслуги першого, другого, третього ступенів, чинить нечесно, коли отак міняє коаліції, кожного разу переходячи з опозиційних у провладні! Ні! Хто завгодно, тільки не подвійнобородий «харків’янин століття» з орденом Миколая Чудотворця «За примноження добра на Землі» може бути запідозрений в такій от безпринципності. Тільки не лауреат ордену Золотого хреста «За заслуги в укріпленні діалогу між світовими релігіями»…

– А также нє мєнєє важних орденов «За монополізацію базарного бізнесу в місті Харкові» і «За безсоромне лицемірство в розмовах з журналістами». Двє последніє награди Фельдман, к сожалєнію, нє палучіл, але то не важно, главноє, што он іх заслужил… – заіронізував незгодний з заслугами Фельдмана матрос.

– Покинь ти це, Сірьожа. Ти критикуєш видатну людину. До того ж, він багатий як чорт і перейшовши до нашої коаліції, забезпечить нас прілічною дєньгою.

– А ти, Вася, дєло говоріш. Нам такіє люді як Фельдман нужни… Але шо, як він потом снова к памаранчєвим убежит?

– А шо ж це ти, Сірожа, про потом турбуєшся? Потом потім буде, ти про зараз думай! Дєньга є зараз перед носом – от і харашо! Греби її в кишеню, поки можеш! Грабь награблєнное, так сказать! Хе-хе…

Вася і Сірьожа за кількадесят хвилин помили палубу, відтак підбігли до боцмана Фельдмана і повідомили йому, що завдання виконане.

Фельдман кинув кожному на лапу дві зіжмакані купюри номіналом в п’ять долларів, тоді замріяно оперся на щоглу і впівголоса проказав:

– Часто думаю: «Какой я? Как всегда оставаться честным и справедливым в мире зла и насилия? Как заботиться о больных и беспомощных? Как уважать себя и других? Почему до сих пор существует антисемитизм? Почему нам трудно найти общий язык? Как жить дальше?».

Сірьожа нахилився до Васіного вуха і прошепотів:

– Ну нє мілашка лі он? Прізнаю, Вася, я бил нєправ на счьот єво памаранчєвості. Он іскрєннє наш.

І хлопці пошкандибали зі щойно отриманою получкою в шинок, аби там випити за Фельдмана, чесного політика, який зробив їм честь, перейшовши до них в коаліцію...