«Цар-страхи» у нашій хаті

Потенційно резонансне затримання групи працівників ФСБ на території України якось ніби затерлось у нескінченному потоці передвиборчих інформаційних повідомлень. А між тим подія абсолютно не рядова. Почнемо з того, що «браві» путінські ФСБешники діяли настільки непрофесійно, що російська «контора» вперше (!) була змушена визнати: так, ці люди є нашими співробітниками. До того затримані «тайняки» зазвичай маскувалися під «науковців», «бізнесменів», «громадських» чи «політичних» діячів…

Відкинемо виборчу тему, навіть як фон. Це тільки для «вічнонаївних» і постійно, всіма використовуваних, українських «демократів» голосування за «менше зло» є боротьбою за «проєвропейський розвиток держави». Для людини мислячої помітно й здалека: «наша» «редька» «їх» «хрєна» не солодша, хоча охочих спробувати на смак вистачає...

І для путінської Росії з теперішніми виборами в Україні, все зрозуміло. Ситуація приблизно така, як в піснях зарослого бур’янами «Нєчєрнозємья»: «Так и этак хорошо, так и этак ладно...»

Та й правду казав філософ: «Великі справи робляться тихо». То ж усі ці виборчі «воплі і соплі» з точки зору національної безпеки можуть мати вагу меншу, ніж наслідки затримання п’ятьох російських невдах-«штірліців» у степах Українського Придністров’я.

Але спочатку – фактаж.

«Підпільна бригада» в степах України вела «таємний бій»…

СБУ затримала п'ятьох офіцерів ФСБ Росії, які намагалися отримати відомості, що становлять військову таємницю. Про це заявив на брифінгу 2 лютого голова СБУ Валентин Наливайченко на прес-конференції в Києві.

За його словами, «на гарячому» було затримано кадрового офіцера спецслужби РФ під час одержання від громадянина України відомостей, що становлять держтаємницю, і передачі винагороди у сумі 2 тис. дол. за надану інформацію.

Зустріч з агентом відбувалася за 14 км від державного кордону. При цьому заходи прикриття на другому автомобілі здійснювали ще троє офіцерів ФСБ РФ, військовослужбовець оперативної групи російських військ Придністровського регіону Молдови.

За діями свої підлеглих, які прикривали шпигунську акцію та забезпечували безпеку розвідника, здалеку спостерігав їхній керівник - підполковник, начальник Відділу військової контррозвідки ФСБ РФ в ОГРВ, який втік з місця події, залишивши своїх підлеглих.

Під час особистого огляду затриманих співробітники СБУ вилучили знаряддя шпигунської діяльності: цифрові диктофони, вмонтовану в авторучку відеокамеру, закамуфльований під брелок для ключів контейнер для зберігання цифрових даних, у тому числі з інструкціями для агента, ноутбук, флешки пам'яті, 2 тис. доларів.

Як зазначив Наливайченко, одним із доказів того, що акцію здійснювали офіцери ФСБ РФ, є факт виявлення на карті пам'яті мобільного телефону фотокопії таємної інструкції, що регламентує агентурну діяльність ФСБ РФ.

Старший офіцер спецслужби Росії, як з'ясувалося, спеціально прибув із Москви для керування розвідувальною операцією. Усі затримані російські офіцери в'їхали в Україну з Придністров'я.

Встановлено, що кілька місяців тому вони захопили на території Придністров'я громадянина України, доставили його на військову базу, де, погрожуючи його життю та здоров'ю, а також його родини, примусили до співробітництва.

Стосовно старшого офіцера порушено кримінальну справу за статтею «шпигунство» і за рішенням Шевченківського райсуду Києва для нього обрано запобіжний захід у вигляді арешту.

Інші співробітники ФСБ РФ після допитів та отримання від них вичерпних пояснень з приводу виконання розвідзавдань на шкоду безпеці України вислані з території держави із забороною в'їзду на 5 років.

Крім того, про те, що трапилося, у встановленому порядку поінформовані керівництво ФСБ Росії та посольство Росії в Україні».

Реакція російської сторони не забарилася. Як відомо, в центрі громадських зв'язків ФСБ Росії підтвердили, що співробітник цієї російської спецслужби був затриманий на українській території.

У той же час, у ФСБ РФ зазначили, що це були дії у відповідь і були продиктовані вербовочною активністю спецслужб України щодо російських громадян.

«Про ситуацію, яка склалася, керівництво СБУ було своєчасно поінформовано. Викликає здивування той факт, що керівництво СБУ поспішило надати розголосу даному інциденту, оскільки зазвичай подібного роду ситуації врегульовуються по лінії взаємодії спецслужб», - підкреслив представник російської ФСБ.

Страхи і фобії «великої» Росії: все «по-взрослому»

Великі держави традиційно страждають гігантоманією. Це є своєрідним наслідком і причиною водночас, чималеньких амбіцій їх політичних верхівок.

Особливо це помітно по Росії. І тут нічого не поробиш, традиція: найбільша Цар-пушка в світі (яка не стріляє), найбільший Цар-дзвін (не дзвонить), найбільша територія (більшість якої не використовується). Багато є ще чого «найбільшого», але перелік матеріальних об’єктів поки припиняємо. Бо «неформат». Усі зацікавлені цією темою можуть посилено «поґвалтувати» GOOGLE і «нарити» достатньо.

І якщо з нефункціональними «цар-пушками», «цар-дзвонами», «цар-територіями» ще якось миритися можна (сусідська біда – все ж не своя), то в царині емоцій все складніше.

Фобії в наших сусідів теж царські, можна сказати, «Цар-страхи». І правителі, про яких справа далі піде, у них – «Царі-Страхопудища»! Генерують фобій стільки, що вистачає з надлишком і на своїх, і на «несвоїх». Бачите, нащадки, якого сусіда вам предки «викормили» – «їжте», хоч лусьніть! І бійтеся разом з ним!

Так і в ситуації з російськими «штірліцами». «Цар-страх» чи «Цар-страхопуд» породив «загрозу національній безпеці Росії» аж на українсько-молдавському кордоні! За якихось 14 кілометрів від нього. Скільки від російського? Майже раз в сто більше...

Яка «холєра» загрожувала Росії аж там – точно не знаю. Можливо, сусіди-молдавани взяли на озброєння «петровське» «отсель грозить мы будем шведу!»? З тією лише різницею, що «шведа» на «русскаво» поміняли.

Це не новий анекдот про молдаван. Це проекція звичайної кремлівської фобії карликуватого правителя.

29 січня розпочалась демаркація україно-молдовського кордону. Проти демаркації відразу виступив лідер самопроголошеної Придністровської республіки Ігор Смирнов. Зрозуміло чому. Як зрозуміло й те, що ніким не визнана Придністровська Молдавська республіка (ПМР) є своєрідним «квазідержавним» утворенням і залежним від РФ анклавом, через який реалізуються впливи Росії в Південно-Східній частині Європи.

Правове обґрунтування вектору на приєднання ПМР до Російської Федерації відкрив референдум 17 вересня 2006 року.

«Силове» обґрунтування забезпечують розміщені в ПМР російські військові частини. Для «облагородження» своєї присутності на території де-юре Молдови, а де факто – ПМР, цей контингент класифікує себе, як «миротворчий». Які таємниці ховаються за цим «голубино-голубим» терміном – можна тільки здогадуватись. Чи не тому серед затриманих «шпигунів» фігурує і військовослужбовець оперативної групи російських військ Придністровського регіону Молдови, а в своїй заяві ФСБ РФ звинуватила одного з працівників СБУ в тому, що той добував на території дислокації цих «миротворців», якісь «таємниці»? Видно є що добувати?

Наскільки небезпечним для України є таке сусідство в «час ікс»? Від Тирасполя до Одеси – пряма дорога довжиною біля 100 км (як із Луцька до Нововолинська). Коментарі – зайві.

Окрім політичної та військової складової, є й економічна: Придністров’я давно стало відомим центром виготовлення і контрабанди підакцизних товарів (в основному – спиртного і цигарок). Причому масштаби настільки великі, що для Російської Федерації ПМР – це ще й майданчик для проведення економічних диверсій проти Молдови та України через «вимивання» коштів із, і так на ладан дихаючих, бюджетів цих двох країн.

Отже, чинників зацікавлених у зриві демаркації кордону України і Молдови вистачає. І момент для ймовірного посилення напруги в середовищі політичних еліт двох країн вибрано не найгірший. В Україні – виборча лихоманка, в Молдові – тривалі поствиборчі «розбори». Новий в.о. Президента Молдови Іоан Гімпу взагалі заявив, що він є румуном, а не молдованином і виступає за возз'єднання Молдови з Румунією.

Це характеризує і позицію частини молдовських політиків. Зрозуміло, що демаркація кордону Молдови, як підтвердження її суверенітету – не в інтересах цієї політичної групи молдовського керівництва.

Тож, як бачимо, у випадку зриву процесу демаркації українсько-молдовського кордону задоволено б потирали руки і в Росії, і в ПМР, і в Румунії, і в Кишиневі.

От у такій «теплій» атмосфері біля майбутнього демаркованого українсько-молдовського кордону і провадила «бурхливу» діяльність група співробітників ФСБ. «Шпигунську» сюїту перервало вперше у новітній історії спецслужб затримання на чужій території і в повному складі цілого оперативного відділу московських «фобійників»-ефесбешників.

Справедливості ради слід наголосити, що начальник вказаного підрозділу втік, кинувши підлеглих. Чим і купив собі свободу. Новітнє трактування суворовського «сам погибай, но товарища выручай»? Хоча Суворов свого часу вчився і в українських «спеців». А кому було вчити цих «молодців»? Та зараз не про історію…

І завершуючи тему страху і фобій. Від Волині до кордону з РФ майже стільки ж як і до місця попередньо описаної «загрози національним інтересам Росії». Чи не виникне завтра в чийсь перестрашеній голові чергова фобія? І по Луцьку, Ковелю чи Нововолинську «гасатимуть» співробітники ФСБ для того щоб виявити, тих хто володіє загрозливими для Росії таємницями.

Спеціально для того, щоб спецслужби сусідньої країни не псували своєю присутністю екологічну ситуацію на Волині, відкрию одну з таких «загрозливих» таємниць: фобія завжди повертається до того хто її запускає. Причому в підсиленому і примноженому варіанті.

За моє жито – мене ж і бито

Хочеться порадувати чимось оптимістичним і логічним. Мовляв, за успішне виконання важливого завдання українські бійці «невидимого фронту», які провели операцію в межах своєї компетенції і чинного законодавства, отримали по ордену, підвищення в званні, грошову винагороду і їх вчинок внесено в почесні сторінки історії спецслужб молодої української держави. Але…

Нє, нічого не подумайте. До «орденів» – все правда. А от далі, з «визнанням», якось не складається. Більше того – на СБУ посипався шквал критики і звинувачень.

Чільний діяч Партії Регіонів і керівник виборчої кампанії фаворита президентських перегонів Микола Азаров, наприклад, заявив, що затримання співробітника ФСБ Росії на території України погіршить україно-російські відносини.

«Ми рішуче засуджуємо ось таке безпідставне звинувачення, спрямоване на свідоме погіршення наших взаємин із Росією», - підкреслив Азаров.

«Безпідставне»… Ніби й не було повного набору шпигунських «штучок-дрючок»! А це, нагадую: цифрові диктофони, вмонтована в авторучку відеокамера, закамуфльований під брелок для ключів контейнер для зберігання цифрових даних, у тому числі з інструкціями для агента, ноутбук, флешки пам'яті, 2 тис. доларів. Плюс відверто «липові» документи: співробітник УВКР ФСБ по Московському військовому округу, такий собі Носков, прибув в Україну з підробленим паспортом на прізвище Александрова. На сленгу спецслужб це називається з «документами прикриття».

Під таким політичним пресингом Україна проявила, як на мене, надмірну гуманність і передала рядових оперативників ФСБ російській стороні. Ніби у відповідності до усталених норм та звичаїв.

Тепер уже від такої вимушеної «гуманності» просто «опупів» (іншого більш-менш цензурного слова, вибачте, підібрати неможливо) народний депутат України, голова підкомітету з питань військової безпеки і оборони Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, екс-міністр оборони України Олександр Кузьмук, котрий, всупереч своєму партійному «босу» Азарову, зайняв діаметрально протилежну позицію. Він нагадав, що в Україні є закон, відповіднi угоди, «які не дозволяють вести розвідку один проти одного».

«За повідомленням глави СБУ, затримані – офіцери ФСБ і мене це шокує, - говорить колишній міністр оборони. - Ні головне розвідуправління генерального штабу, ні служба зовнішньої розвідки, а саме федеральна служба розвідки! Яка повинна діяти тільки на своїй території. Ще один шок – їх відпустили. На якій підставі? Їх що, встигли допитати? Уже з'ясували всі питання у справі? Чи це непрофесіоналізм? Або ж – введення в оману?».

За словами Кузьмука, у професіоналів до цього шпигунського скандалу є багато запитань. Видно, що Кузьмука просто прорвало і генеральське, та й просто військове, переважило над «регіонально-холуйським» Азарова і йому подібних!

Але, так виглядає, що серед нинішнього українського політикуму, який реально претендує на керівництво країною, в тому числі й українськими спецслужбами, «холуйська» точка зору все-таки буде домінувати. Причому виявлятиметься це в різних формах.

З Партією Регіонів усе більш-менш зрозуміло (Кузьмука до уваги брати не будемо). Юлія Тимошенко, не дивлячись на феноменальну можливість, однією заявою заручитися такою потрібною для неї підтримкою патріотичного виборця, мовчить, як кіношний партизан. І мовчатиме. До виборів точно. І після виборів – теж, якщо не припече вкрай. В політиці все треба зважувати, а реальна підтримка Кремля для ЮТ важить більше гіпотетичної підтримки «національно стурбованих» громадян.

«Ура-патріоти», які перші б мали висловити підтримку «антиФСБешним» діям СБУ, поки зайнялися традиційно улюбленою справою: «тицянням дуль» відвічним «ворогам нації». Тож сьогодні «патрійоти» проведуть пікетування диппредставництв «клятих ляхів». Вимоги до «ляхів» - традиційно захмарні. І прогнозований результат «тицяння»– піар плюс нуль. Але для керівників подібних угруповань, чим гірше, тим краще. Тому не шукайте найменших ознак їх політичної позиції з «шпигунського» питання. Її (позиції) все ще немає.

Зате російська пропагандистська машина вже працює на повну. Традиційно першим пішов в атаку наш російський «брат» Костянтин Затулін. Почав ніби, «по чесняку»: «Що є першопричиною, хто винуватець – незрозуміло». За словами Затуліна, в цій справі багато неясностей. І додав, що розвідувальна діяльність завжди велася і буде вестися всіма державами, то ж нічого фатального в цьому немає.

А далі – «наша пісня гарна, нова…»: «для втаємничених людей в Україні не є таємницею, що співробітники ЦРУ працюють в СБУ практично відкрито, володіючи доступом до будь-якої, в тому числі і таємної, інформації».

Все! Вектор втручання намічено. Відтепер працівники ФСБ та інших спецслужб РФ, за «непротивлення» майбутнього українського керівництва, планують совати свого носа (читай – «володіючи доступом до будь-якої, в тому числі і таємної, інформації») в українські справи не для боротьби з «дружнім» СБУ, а виключно для протидії «ворожому» ЦРУ. Одним словом – «не удовольствия ради, а пользы дела для».

І боротьба з наслідками важкого «цеерушного» минулого може вестись дуже довго. Аж до повного знищення українських спецслужб або фактичного їх перетворення в допоміжний підрозділ ФСБ. Вам це видається фантастикою? Насправді залишилось не так і багато – показово «дати по шапці» ініціаторам і виконавцям затримання російських шпигунів та забезпечити нереагування з боку нового керівництва СБУ на подібні випадки в майбутньому.

Скажіть мені: який працівник СБУ після такого прецеденту захоче і головне – зможе сумлінно виконувати свої прямі обов’язки?

Як ми до такого «дожились»?

Корені такої ситуації треба шукати, як мінімум, в кінці 80-их – на початку 90-их років минулого століття. Апарат тодішньої спецслужби КГБ сприймався прихильниками проголошення незалежності України не інакше, як інструмент збереження імперії СРСР. Працівники КГБ і справді досить старанно виконували свої функції, серед яких були і такі, які не викликали захоплення в «адептів» «антикомунізму» - збір агентурних даних про політично «неблагонадійних», зовнішнє спостереження за активістами неформальних громадсько-політичних об’єднань, проведення «профілактичних» бесід і т.п.

До «беріївщини» в методах КГБ 1989-91 років й близько не доходило. Але настороженість до правонаступників КГБ – спочатку СНБУ (Служба Національної Безпеки України), потім – СБУ, серед «демократичної громадськості» залишалась і після проголошення Незалежності. Не останню роль в цьому грали і колишні політв’язні, які справді «завдячували» КГБ своїми «тюремними університетами». А на початку 90-их їх слово було досить вагомим.

Прохолодно до молодої спецслужби поставились і колишні очільники КПУ. Багато з них потрапило на керівні посади в Незалежній Україні. Інші ж –на руїнах імперії СРСР почали розбудовувати власні бізнес-імперії. Ні колишні комуністи у владі, ні їх колеги в бізнесі не були зацікавлені в утвердженні СБУ. Для перших організована і добре поінформована структура чомусь видавалась можливим конкурентом в боротьбі за владу, для других – могла заважати розвитку їх бізнесу, який в ті часи практично весь розвивався через постійні незаконні оборудки.

Отож, на початку 90-их СБУ особливо ніхто не опікувався, але й дуже вже не зачіпав. «Демократи», в традиційному для них дусі політичного романтизму і пацифізму ініціювали відмову від ядерної зброї, що ознаменувало собою своєрідну «демілітаризацію» суспільства. Це виявлялось ще і в тому, що соціальний престиж служби в силових структурах молодої держави почав стрімко падати. Відповідно – падало й матеріальне забезпечення. Чимало висококваліфікованих спеціалістів СБУ були змушені податись в комерційні структури. Як виявилось, такі кадри досить високо цінуються в бізнесі. Хоч їм, свого часу, ніяк не могла скласти ціну держава.

Серйозного удару по престижу СБУ було нанесено в період фактичного керівництва «силовим блоком» Юрія Кравченка, найближчого соратника президента Кучми. Кравченко, абсолютно природно, «просував» ближче йому по духу МВС, причому робив це часто в збиток СБУ. Якийсь час втрати мінімізувались активним втручанням Євгена Марчука, який сам був вихідцем з спецслужб та їх керівником. Але після президентських виборів 1999 року, коли Марчук, балотувавшись на посаду Президента України, фактично склав конкуренцію тодішньому Президенту Леоніду Кучмі, подальше послаблення СБУ відбувалось уже під контролем самого Леоніда Кучми. Марчук при цьому отримав «відступного» у вигляді посади Секретаря Ради Національної Безпеки.

Традиційно, «по-демократичному» спочатку не приділив належної уваги українським спецслужбам і новий «Помаранчевий» Президент. Спроба щось змінити пізніше не мала успіху – посилення спецслужб може відбуватись лише за умови посилення, а не послаблення президентської чи виконавчої влади. Саме останній процес ми спостерігаємо впродовж останніх п’яти років.

Природа не терпить вакууму. То ж поки українські спецслужби були об’єктом політичних маніпуляцій і постійних з’ясувань стосунків, у цю «вакуумну» діру, не без «допомоги» наших сусідів і доморощених їх помічників, вилітало багато цінного. Інформація, мізки, люди, фінанси – все, що могло би стати справді цінним будівельним матеріалом для української спільноти. В яких об’ємах це відбувалось і як оцінити політичні, економічні, інформаційні та духовні збитки від цього процесу – цього вам точно вже не скаже ніхто. Особливо, коли маєш під боком державу, більшість ділової, управлінської та політичної еліти якої складають вихідці зі спецслужб.

Багато що можна виправити. Але для мене особисто зрозуміло – точка неповернення в процесі остаточної втрати незалежності може наступити й тоді коли спецслужби твоєї країни втратять право вхопити за карк «колегу» з сусідньої держави за діяльність, що шкодить національним, тобто НАШИМ, інтересам.

І якщо таке, не дай Боже, все ж станеться, то будьте готові до того, що захоплений фобіями своїх «Цар-страхів» «колега-тайняк» зможе безцеремонно шукати у Вашїй хаті докази ворожої діяльності супроти його країни. І завадити йому вже буде нікому...