Король українського телебачення. Голий?

В нашій країні завжди багато важив авторитет закордонного гостя, якому ми з радістю доручали вирішувати внутрішні суперечки. Отакий класичний сценарій: українські пани немилосердно чубляться між собою, прибулець з чужої землі вміло цим користається, обводить навколо пальця кожного з українських панів, садовить їх у калабаню, де вони продовжують вибивати одне з одного душу, звертаючись за допомогою до все-того ж прибульця…

Так було з давніх-давен. Ще на зорі Київської Русі наша знать була змушена запросити на княжий престол варяга – як не дивно, але достойного лідера з власного середовища, владу якого визнали б усі русичі, вони знайти не змогли. В XIV столітті галицько-волинські бояри віддали владу в своїй державі литовцям – мовляв, ті єдині зможуть припинити чвари між руськими князями. В козацьку епоху наші внутрішні конфлікти вирішували поляки, татари, московіти – хто завгодно, але не ми самі. Про плачевні наслідки тих «рішень» для нас і згадувати не хочеться…

Отак і зараз: приїздить в Україну хитромудрий, всезнаючий суддя і одразу ж стає ключовою персоною української політики. Опозиція опоганює владу, влада опоганює опозицію, а іноземний гість, якого не наважується критикувати ніхто, виступає посередником і вирішує, хто правий, а хто – ні. Здогадалися про кого йдеться? 

Так, 2005-го року з’явився в українському ящику тоді ще мало кому в нас відомий журналіст із Росії Савік Шустер. Його проект «Свобода слова» на ICTV відразу ж став найпопулярнішою програмою нашого телебачення. Мимоволі дивуєшся такому безапеляційному авторитету цього журналіста. Германи, вітренки, тимошенки і яворівські, бачачи, що на Савіковій програмі твориться українська політика (особливо перед виборами), зробили з нього священну корову телебачення.

Представники української еліти з якоюсь аж принизливою чемністю просять у Шустера, не більш як гостя нашої держави, щоб той дав їм слово, дав можливість звернутися до глядачів: «Якщо Савік дозволить, я б хотіла зауважити…»; «Якщо Савік не проти, я спростую слова мого опонента…». Що це? Наша національна риса, найгостинніша в світі гостинність? Нею не так багато підстав пишатися, якщо вона так часто переростає в почуття національної меншовартості.

Але українська гостинність – досить наївний аргумент. Політики не хочуть зариватися з Савіком Шустером, адже якщо його образити, він більше не запросить на свою програму, а це для політичного діяча рівнозначне смерті. Власники телеканалів теж розуміють, що втратити такого ведучого – велика шкода для каналу, тому дають йому стільки ефірного часу, скільки він попросить – тільки б втримати його в себе. Так непоказний і недотепний журналіст-вигнанець із сусідньої Росії став господарем українського медійного простору. Ну йома-йо!, – думаєш, – хто він такий цей Савік, щоб качати права всім нам, вирішувати, хто в нас хороший, а хто – лох, чиї думки заслуговують на увагу, а кому варто заткнути рота? 

Невже в нас немає українського ведучого, який би міг вести аналогічне ток-шоу на не менш високому рівні? Немає. В ющенківський період було чимало політичних ток-шоу штибу програми Шустера, але жодна з них і близько не наближалася до захмарного Савікового рейтингу. Проекти Піховшека, Яневського, Куликова, Безулик були дешевими провінційними базарами, в той час як Шустер – байдуже де й на яких каналах – влаштовував у себе пишний ярмарок, де за великим рахунком сварилися ті ж самі перекупки, але сварки їхні були куди змістовнішими.

Вся справа тут в організаторському хисті Савіка, він завжди знає, КОГО запросити в студію і КОЛИ яким гостям дати слово, щоб дискусія йшла в необхідному для нього інтригуючому руслі. Але на цьому закінчуються усі його заслуги як ведучого, бо Савік на своїх програмах майже нічого важливого не говорить, крім, звичайно, реплік типу: «Да, да господин Добкин, счас я вам дам слово и мы уйдем на рекламу»…

Окрім політичних ток-шоу «Свобода слова», «Свобода» та «Шустер live», пам’ятаємо також шустерівський проект «Великі українці», який завдяки шаленій рекламній кампанії теж отримав захмарний рейтинг. На програмі сталося те, чого її організатор не очікував – Україна обрала найбільшим українцем Степана Бандеру. Що ж, результати голосування довелося підтасувати, першість віддати Ярославу Мудрому, а щодо заяв Вахтана Кіпіані про фальсифікацію… Шустер авторитетно піддав їх спростуванню.

Які прерогативи «Великих українців» для Шустера? По-перше, українці наново посварені на ґрунті величі їхніх історичних постатей. По-друге, знову виникла потреба бути комусь суддею на цих сварках. По-третє, поступово зникають всі сумніви стосовно того, що найкращим суддею на цих сварках буде Савік Шустер, геніальний ведучий, моральний авторитет, найкрасивіший українець і просто маладєц.

Тепер Савік Шустер, змучений українською політикою та великими українцями, коментує матчі Чемпіонату світу з футболу. Відверто кажучи, робить він це бездарно. Савік – поганий спеціаліст, він розбирається у футболі трохи краще за пересічного вуйка-вболівальника, який по неділях ходить на стадіон з кульочком «сємочок». В Україні не так багато експертів у цій сфері, як би хотілося, але кращих за Шустера коментаторів – хоч греблю гати.

Чому перевагу надають Шустеру? Шустер – це ім’я. Шустер – це розкручений бренд. Шустер – це те, чим можна зацікавити глядача. Тому не так важливо, ЩО говорить Шустер, важливо, що це говорить ШУСТЕР. Останній розуміє, в якому вигідному становищі перебуває, тому дозволяє собі безцеремонно перебивати колег, які коментують матчі разом з ним, робити їм зауваження, повчати їх, в той час, як в репліках самого Шустера немає нічого путнього. «Да, Месси принимает мяч, видите, где Месси принимает мяч, точно на позиции Верона… Да, Корея играет горизонтально, Аргентина вертикально, да»…

В Шустера в будь-якому матчі «одна команда играет вертикально, другая – горизонтально», «Джерард постоянно смещается в центр, уходит глубоко и принимает м’яч на позиции Терри»… Збоку ці Шустерові зауваги виглядають дуже «вумно», але неозброєним оком видно, що в футбольних питаннях він – аматор, хоча все, що він говорить глядачі слухають з відкритим ротом. Бо ж він ШУСТЕР. «Як буде українською мовою штрафная площадь? Штрафна площа?» – запитав якось Савік у прямому ефірі. «Штрафний майданчик», – відповів йому україномовний колега. Тоді Савік висловив геніальну думку: «Штрафна площа как-то лучше звучит».

От так Шустер! Мало того, що розставив всі крапки над «і» в українській політиці, мало того, що роз’яснив тонкощі футбольного Чемпіонату світу. Тепер він ще й за граматику українську взявся! Воістину універсальна постать. Зрештою, враховуючи суперечки мовознавців навколо правопису, не важко спрогнозувати, що вирішення цього питання невдовзі доручать Савіку Шустеру…