Волинський анекдот-2

У нас під кожні вибори завжди трапляється щось неординарне. Під минулі, наприклад, з’явився новий напрямок сатири. Ми його представили під загальною назвою «Волинський анекдот». Утім, вибори минули, а мислячий народ сатиричний продукт продовжує виробляти. Закономірно, він набув ширшого обрису і розробляє вже, поруч із місцевою волинською тематикою, загальноукраїнські теми. Читайте і пропонуйте щось своє. Якщо накипіло…

ЗАСЛУЖИВ

Політичні баталії залишилися позаду. Минув Новий рік. Весна 2011-го. Голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук в кабінеті Президента України.

– Пане Президенте, дозвольте доповісти, – рапортує. – В обласній раді, якою через свого чоловіка керую я, наша з вами партія має стійку більшість. У крісло мера Луцька під виглядом тігіпківця ми посадили також свою людину. Міські голови Нововолинська, Володимира-Волинського та Ковеля добровільно вступили в Партію регіонів. Абсолютну більшість районних рад області очолюють наші люди. Під моїм особистим контролем усі правоохоронні органи, митниці, податкова. Зрозуміло, я також контролюю всі матеріально-грошові потоки, що йдуть через кордон з України в Європу і з Європи в Україну. Весь бізнес до найменших базарів теж працює в нашому напрямку... Шановний Вікторе Федоровичу, наказ, даний вами при призначенні мене на посаду, виконаний: Волинь – ваша!

– Молодець, Борисе, ти добре попрацював, – каже Янукович. – Учора тобі виповнилося шістдесят, вітаю. Тепер – на відпочинок. Заслужив.

– Вікторе Федоровичу... – тремтить голос у Клімчука. – Ви ж обіцяли, якщо справлюся, залишити мене при ділі...

– Ще хочеш послужити? – здивовано здіймає брову Президент. – Добре. Якраз є вакансія. Поїдеш послом у Буркіна-Фасо.

НАРОД ГОТОВИЙ

2011 рік. Прем’єр Азаров доповідає президенту Януковичу:

– Віктор Фйодорович, український народ до реформ готовий!

– Ціни на газ підвищили? – запитує Янукович.

– Підвищили.

– І ще раз підвищили?

– І ще раз.

– А на хліб?

– Утричі.

– А на крупи з макаронами?

– Так само.

– Податками обклали?

– Далі нікуди.

– І народ мовчить?

– Мовчить.

– Значить справді готовий. Можете загрібати.

ЗАОХОЧЕННЯ

17 вересня 2010 року президенти Росії Дмитро Медвєдєв і України Віктор Янукович здійснюють автопробіг дружби на ретроавтомобілях. Медвєдєв зауважив, що на російській території дороги були так собі, а в’їхав на територію України, бачить магістраль – як дзеркало. Приємно здивований, телефонує зі своєї «Побєди» Януковичу:

– Вікторе Федоровичу, – каже, – ми з вами тільки три дні тому домовилися про цей автопробіг, а сто п’ятдесят кілометрів дороги, які ми проїхали, – ніби щойно прокладені. Як вам вдалося таке?

– Усе залежить від правильного заохочення, – відповідає Янукович.

– Тобто? – зацікавлюється Медвєдєв.

– Та от, після нашої з вами розмови я сказав губернатору цієї області, що на три дні призначаю його водієм асфальтотрамбувального катка. Якщо за три дні не справиться, то в порядку заохочення закріплю за ним той каток назавжди.

ПОСЛАЛИ – ЙДИ

Вирішив Ющенко по Києву прогулятися пішки. Вийшов на вулицю, бачить – ДАІшник на перехресті. Підходить до нього.

– Ти чого тут стоїш? – запитує здивовано.

– Як чого? Щоб водії правил руху не порушували, слідкую, – відповідає ДАІшник.

– Не повинно тебе тут бути, – каже Ющенко, – я твою службу ще на початку дві тисячі п’ятого року ліквідував.

– А ти хто такий? – у свою чергу здивовано питає ДАІшник.

– Як то хто? – каже Віктор Андрійович. – Я Ющенко. Я недавно президентом України був...

– Не пам’ятаю такого, – каже ДАІшник.

– Та як не пам’ятаєш? – обурюється Ющенко. – Пригадай літо дві тисячі четвертого, «Співоче поле». Я туди прийшов, щоб мене народ у президенти послав...

– І послав?

– Так!

– Ну то йди. Чого морочиш голову? Чи ще раз тебе послати?

ДУЖЕ СХОЖИЙ

Летить волинський мільйонер Єремєєв на власному літаку над Волинню. Коли раптом з землі – трах, бах, ба-бах! Чує – кулі свистять зліва, справа, спереду, ззаду... Єремєєв в один віраж, в другий, ледве вивернувся. Відлетів оддалік, телефонує до свого близького друга губернатора Волині Клімчука:

– Борисе Петровичу! Я в повітрі над Цуманню, мене щойно з землі обстріляли, мало не збили. Не знаєте, хто б це міг бути?

– А-а-а... – сміється губернатор. – Це мій начальник лісового господарства Бодьо Колісник з друзями новий мисливський карабін пристрілює. Вони, мабуть, подумали, що ти – стерв’ятник...

І ЧОМУ НЕ ДРУКУЮТЬ?

Один волинський журналіст скаржиться іншому:

– Ти знаєш, навіть коли найкращі свої дописи посилаю в газету «Хроніки Любарта» – нічого не друкують. Не розумію, в чому справа?

– А коли пишеш, то як до них звертаєшся?

– Та я до них кожного разу так ввічливо звертаюся: «Моє шанування вам, «хроніки...»

ТЕ, ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ

Президент України Віктор Янукович розмовляє з своєю найближчою помічницею Ганною Герман.

– Як ти гадаєш, Ганю, – запитує, – після того, як ми повернули Конституцію 1996 року, у мене тепер достатньо повноважень?

– О, звичайно, – каже Герман. – Тепер у вас повноваження просто королівські.

– А нагадай-но, що то ти мені розповідала про коронування якогось литовсько-руського князя?

– Так-так, це я про Вітовта. Аби він зі звичайного князя став справжнім королем, 1430 року імператор німецький Сигізмунд послав йому корону. Але поляки, які не хотіли цього коронування, постаралися так, що та корона по дорозі пропала. І через те Вітовт не став королем.

– Пропала, кажеш, корона?

– Ага.

– А якби знайшлася?

– Ну, якби знайшлася, то, звичайно, по праву належала б...

– От-от, і я про те ж саме подумав! Може, дати завдання Хорошковському, щоб пошукав?

ЗАМАХ

Наступного ж дня після входження в посаду новообраний луцький міський голова Микола Романюк публічно заявив про те, що на його життя готувався замах. Деталі злочинного замислу він виклав у відповідній заяві до прокуратури. Головна з них така: зайшовши в кабінет з метою зайняти своє нове робоче місце, Микола Романюк у заглибині крісла мера виявив велику кнопку, старанно пофарбовану під колір сидіння.

За фактом замаху порушено кримінальну справу. Головним підозрюваним у справі проходить попередній луцький міський голова Богдан Шиба.