Своя рука – владика...

Та не всохне рука, яка сама собі подає! «На бідність». Не до Бога, і тим більше не до народу возносять свої молитви ті, хто дорвався тим чи іншим чином, правдами і неправдами, до державного «корита». І плювати вони хотіли як на одного, так і на другого з високої дзвіниці. Не забуваючи при цьому вдягати українські вишиванки і ревно хреститися та прикладатися до ікон... Є серед таких і наші «славні» земляки, вихідці з «волинсько-поліського болота». Для прикладу, Григорій Смітюх – потомственний волинянин, котрий вибився в найвищі ешелони влади. Його рідний брат Іван, до речі, нині займає в Ковелі вельми відповідальну посаду...

Навіть відома істина, що все таємне рано чи пізно стає явним, на таких зовсім не діє. Їхню, надійно заховану за товстою шкірою переповнених «капустою» гаманців, совість – не пройняти нічим. Така собі каста «цимбалістів», яким все – і Україна, і народ – по цимбалах. Обдирали і обдирають обох як липку, без найменшого докору сумління. І все це роблять начебто законно, з печатками і підписами під рішеннями, постановами та указами. Правда, під добре-старо-знайомими «цекістсько-кагебістськими» грифами: «Не для преси», «Для службового користування» і «Цілком таємно».

Ще б пак! Є що приховувати владцям від власного народу, його слугам – від господарів країни. У цьому вкотре переконуєшся, прочитавши газету «Дело», якій вдалося ознайомитися з частиною подібних документів, котрі Мін’юст планує розсекретити найближчим часом. І навіть цих, кількох із тисячі, нормативних актів достатньо, аби вжахнутися масштабності майнових оборудок «державників» та їхній невичерпній жадібності.

Так, згідно з офіційним звітом про витрати бюджетних коштів на утримання Кабміну у 2006 році, уряд Віктора Януковича на свої потреби витратив 261 мільйон гривень. Бог із ним. Ні Секретаріат Президента, ні Апарат ВР далеко від нього не відбігли. Навпаки – цьогоріч потужності свої всі наростили. Все ж таки, продовольча криза, бензинова, тарифи на житлово-комунальні послуги зросли, інфляція галопує...

Давайте закриємо очі й на те, що Секретаріат Кабміну придбав для своїх «бомжуючих» співробітників 22 квартири по 140 тисяч доларів, в середньому, кожна. Ми всі – не під відкритим небом живемо... Та і його інколи треба латати, аби не протікало. Тому й «викинули» на ремонт Будинку Уряду та його кабінетів, коридорів і холів, заміну ліфтів майже 35 мільйонів гривень. Тут від інтенсивної, напруженої роботи так усе швидко зношується після частої заміни одного уряду на інший, так вичовгується крокодилячими туфлями паркет і запацюються «чистими» руками меблі та стіни, що просто жах!

Від постійної ремонтної пилюки, кепських запахів «ходоків із народу», спеки влітку і холодриги взимку, звісно, ніщо так не допоможе бідолашним столоначальникам нашим, як кондиціонери. До того ж – не будь-які, не якісь там дешевенькі, хай і найпрестижніших марок, за 11 тисяч гривень, а – втричі дорожчі! От і обійшлися 56 штук у 2 мільйони. Всього-на-всього…

Бог із ними, з 50 конфіскованими судом автомобілями «Опель-Омега» 97-го року випуску, переданими безкоштовно (!) 18 червня 2004 року Державному управлінню справами і госпдепартаменту Кабміну! Ми всі не пішки ходимо: слава Богу, маршрутки ще їздять...

Це все, щойно перелічене, – ще так собі, квіточки. Як відомо, апетит зростає під час їжі. Апетити ж наших можновладців зростають навіть у перервах між ложками і трапезами. Вони охоплюють сумнівні оборудки з обміном і продажем пансіонату «Гліцинія» (Крим, Ореанда) та санаторію «Дніпро» (Крим, Гаспра-2), передачу держрезиденцій №6 і №8 в Криму від Держуправління справами (ДУСя) до Управління справами ВР, Гурзуфського і Алуштинського філіалів територіального центру курортології та реабілітації «Крим», Моршинського військового санаторію від Міноборони до ДУСі (2003-2004 роки.)…

Проте наймасштабніший переділ державної власності «вийшов» із-під пера тодішнього Прем'єр-міністра, а нині Президента Віктора Ющенка. Саме завдяки його секретному розпорядженню (№165 від 6 квітня 2000 року) ДУСя стала найбагатшою державною структурою. До неї увійшли близько 40 заповідників, резиденцій, баз відпочинку, підприємств, а також дитячі садки, недобуди, земельні ділянки в столиці.

У переліку забраних у відомств та міністерств об'єктів – Міжнародний дитячий центр «Артек», Азово-Сивашський національний парк, НП «Україна», Кримський природний заповідник тощо. Крім того, ДУСя стала власником 70 гектарів землі в Києві: на Осокорках – 4, на вулиці Старонаводничій і Щорса – по 28 гектарів. Їх ринкова вартість – майже 1 мільярд гривень!

А ще – власником більше 20 житлових будинків у центральних районах столиці. В тому числі – 7-поверхового на вулиці Інститутській, 18, впритул до якого виросла 20-поверхівка з такою ж адресою. Замовник будівництва – таке собі ТзОВ «Міжнародна компанія «Антарес». Виявляється, свого часу ним керував колишній заступник керівника ДУСі Григорій Смітюх. До речі, виходець із Камінь-Каширського району Волині.

У тих же руках «Антареса» опинився й історичний особняк 19-го століття на вулиці Липській, 10, де розмістився офіс компанії та центральний апарат Партії регіонів, до якої вступив у 2006 році Григорій Смітюх. Либонь, для того, щоб здобути «прохідне» місце у партійному списку «регіоналів» і поповнити когорту нардепівських дармоїдів. Що, зрештою, йому й вдалося, – під почесним номером 94 у списку ПР він стає народним депутатом...

А от ким використовується ще один «подарунок» від ДУСі – резиденція на вулиці Пилипа Орлика, 1 – не відомо: ні вивіски, ні символіки, у масивні ворота в'їжджають машини з приватними номерами....

Як не відомий і весь перелік об'єктів, що знаходяться у віданні ДУСі СЬОГОДНІ. Як не відомо, кому і що роздає-продає, здає-передає, з ким і на що «міняє, не дивлячись», «своя рука-владика». Судячи з величезної комуністично-пострадянської практики, всі «секретні» грифи будуть зняті з нинішніх документів через років ...надцять. Хоча ніяк не второпаю: які можуть бути секрети від власного народу, від людей, які за тебе голосували, які тебе – одного з другим – найняли працювати НА себе! Від батьків, зрештою, які тебе виростили, виховали і в світ широкий благословили!..

Певно, виховали все-таки не так. Недовиховані якісь вийшли «слуги народу»... Звихнуті якісь... Однорукі: тільки брати вміють... І молитви іншої не знають, окрім: «Та не всохне рука, яка сама собі подає...»

Василь АЛЕКСЄЄВ,
м.Стрий, Львівська область

На продовження теми

Досліджене нашим стрийським дописувачем, відомим журналістом, котрий пропрацював на Волині не один десяток років, наштовхує на певні роздуми. Як свідчать біографічні дані, нардеп Григорій Євдокимович Смітюх – справді поліщук. Тільки, за одними даними, він – уродженець села Боровне Камінь-Каширського району (офіційна біографія політика Смітюха Г.Є.), за іншими – села Житнівка цього ж району (газета «Волинь-нова» від 24 липня 2007 року, №668).

Аби в цьому переконатися, достатньо переглянути дві інтернет-посилки:
www.vlada.kiev.ua/fcontent.php?pacode=311&topic=303815
www.volyn.com.ua/?rub=21&article=7&arch=668)

Цікаво, чи його земляки знають про ці розбіжності і, зрештою, чим це можна пояснити? Кому і для чого потрібна така «подвійна правда»?

Сайт «Політична Україна сьогодні» проливає світло й на інше цікаве для ковельчан запитання: яким чином хлопець із простого поліського села вибивсь у вищі ешелони влади, отримав доступ до «державного дерибану»? Виявляється, свою кар’єру Григорій Смітюх розпочинав із учня столяра і тесляра у ПМК-172 тресту «Волиньсільбуд». Потім – служба в армії у Підмосков'ї, звідки на Волинь він практично вже й не повернувся.

На цьому ж веб-ресурсі можна віднайти й «сліди» вже згадуваного у статті товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «ANTARES», генеральним директором якого Григорій Смітюх став одразу ж після «Помаранчевої революції» (грудень 2004 року). А перед тим, у останні роки президентства Леоніда Кучми, був заступником керівника Державного управління справами Президента України (10.2003-09.2004). Тобто, добре знався з тодішнім главою АПУ Віктором Медведчуком і працював під його орудою...

Інше джерело – Центр політичної інформації «Дата» – наводить й інші цікаві подробиці з біографії Григорія Смітюха. Зокрема про те, що компанію «ANTARES» пан Смітюх очолював і до призначення на високу державну посаду. Не дивно, що саме через цю компанію й «прокручувалися» багатомільйонні оборудки з нерухомістю. Аби ні в кого не було сумніву щодо таких «дрібничок» його біографії, наводимо посилку на першоджерело. Земляки мають знати правду про своїх «героїв».
http://da-ta.com.ua/effort_authority/1858.htm

Можна було б і не надавати стільки уваги скромній персоні Григорія Смітюха, котрий мешкає в Києві і на рідній Волині практично не з'являється, якби не одне «але»... На Волині, зокрема в Ковелі, мешкає його молодший брат Іван Євдокимович Смітюх, котрий в останні роки теж наполегливо рветься до владного «корита». Ставши генеральним директором ВАТ «Ковельський хлібкомбінат», Іван Євдокимович без особливих проблем здобув мандат депутата Волинської обласної ради (за списком Соцпартії), після чого став першим секретарем Волинського обкому СПУ.

Іван Смітюх нині всіляко намагається показати себе великим господарником, який знає, як треба керувати. Так, гляди, з обласних депутатів, при підтримці грошовитого «братка», і на вищі щаблі влади захоче перебратися. Щоб потім теж долучитися до дерибану і «провертати» такі ж сумнівні оборудки, як і його старший брат-«регіонал»? Хто-зна, чого чекати від такої «соціалістично-регіональної» парочки, якщо дати їм реальну владу, помножену на два...