Важкі труди у наших державців...

Своєрідний підсумок річних зусиль «людей влади» підведено у  передноворічній публікації «Волині». Можливо, дехто з «героїв» сприйме таку оцінку, як болісну шпильку напередодні свят. А, можливо, й несподівано станеться новорічне чудо - і під впливом публіцистичної думки державці стануть на шлях виправлення?..

Важкі труди у наших державців

Чи допоможе Дід Мороз, щоб не досить високосвідомий електорат це, нарешті, зрозумів?

Кажуть, що наш Президент переконався, що Іван Васильович Бунша, ненароком посівши трон, правду говорив: «Вот вы говорите царь, царь, царь... А вы думаете, Марья Васильевна, нам, царям, легко?.. Если хотите знать, нам царям за вредность надо молоко безплатно давать».

Наче все збулося, про що мріялося, у Віктора Федоровича: є можливість почути кожного, покращити життя вже сьогодні, покарати суперників за довгий язик... Та опричники доносять, що неспокійно у володіннях: у Макіївці (!) вибухи гриміли, у Запоріжжі голову Сталіну відтяли, у Львові зброю продають... Це ж не якийсь студентський жарт з яйцем. Діма Табачник уже на московську дорогу поглядає. За захист від зовнішніх ворогів, який здійснює Чорноморський російський флот, сусіди газову трубу забажали.

Темний народ не розуміє, яку важку ношу звалив на себе Президент, скільки сил і здоров'я треба. Вчепилися, як п'яний до плота, — Межигір'я, Межигір'я... А де ж сили відновлювати, натхнення на труди праведні набиратися? У «Межигір'ї» можна досхочу пострибати по стежці з пеньками, поплавати, у теніс пограти. Хоча часу для цього важко знайти, а тим більше для всіляких насолод, які декому вважаються. Ті ж невгамовні писаки допікають, усе прагнуть побачити люстру та санвузол, які коштують по 350 тисяч гривень, оглянути плавучий будинок... Вони не розуміють, що Президент у комірному в добрих людей перебуває, яким і належать сусідні 137 гектарів угідь.

А щоб ніхто не смів посягати на особисту свободу (а Президент знає їй ціну) і перешкоджати зосереджуватись на важливих державних справах, довелося попросити, щоб вивершили шестиметровий паркан навколо «Межигір'я» та заборонили польоти літаків, заодно і над мисливськими угіддями «Сухолуччя», колишнім заповідником. Ох, не заздрить Президент тим журналюгам, які під проводом Мустафи Найєма, спробують через беркутівські ряди хоча б у щілини паркана заглянути.

Подейкують, що готується указ Президента такого змісту: у міністрів та нардепів паркан не повинен сягати вище п'яти метрів, у губернаторів має бути чотириметрова огорожа, у чиновників районного рівня — тин заввишки два з половиною метра.

Є чим гордитись прем'єр-міністру Миколі Азарову. Народ у 2011 році дослухався його настанови: «Не треба скиглити — треба брати лопату і годувати сім'ю». Це він сказав з приводу весняної дорожнечі капусти та інших овочів. Люди занадто буквально зрозуміли побажання: взялися садити розсаду капусти і восени завалили нею всі погреби в країні. А потім взяли лопати і вила та пішли штурмувати Донецьку облдержадміністрацію. Не зрозуміло, що їм не вистачає. Так, трапилася криза з гречкою, але, як кажуть у Донбасі, «пацан — сказав, пацан — зробив». Півроку прем'єр «вибивав» гречку в китайців, коли ж вона, зрештою, прибула, то почалися гарячі дискусії: можна її споживати чи це для тварин? Ніхто ж не змушує її їсти, налягайте на капусту. Вона ж значно багатша на вітаміни та інші корисні елементи.

Ось вчинок того ж Миколи Яновича, достойний для наслідування: «Відмовляюся від ковбаси і сосисок». Такий небувалий у світі геніальний проект за задумом керівника держави: якщо не їсти неякісні м'ясні продукти, то виробники збанкрутують. Ця думка Азарову, певне, прийшла на Волині, де йому демонстрували вгодоване стадо худоби. То де ж їстівна ковбаса?

Чекаємо нових гасел від прем'єр-міністра на кшталт: «Не треба кувікати — кожному по свині». Згадаймо, що в Китаї за часів великого Мао кожна сільська сім'я мала власну домну. До речі, ми думаємо в число призів для розіграшів газети «Волинь» включити лопату з автографом пана Азарова.

Віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко (казав, як стане Президентом, буде Тигипком) ніяк не міг порозумітися з населенням. Прості люди не годні допетрати його глибоких задумів на ниві реформування — підприємці, чорнобильці, «діти війни», «афганці», інші бідні верстви народу. Все їм не подобається, проти всього вони протестують.

Президент ставив амбітне завдання: «Нам треба скоротити ту відстань, яка є між бідними і багатими». Але є й інше мудре правило: чим більше багатих, тим багатша країна. І багаті реформами Тігіпка задоволені, а бідні — протестують. Очевидно, Тігіпко як відомий банкір у минулому краще розуміється в психології мільярдерів.

У результаті треба було, щоб постав «податковий» Майдан, відбулося судилище над його безневинними організаторами, з'явилася друга огорожа навколо Верховної Ради (першу звалили), аби пан Тігіпко сказав: «Ніяких зменшень соціальних виплат не було, немає і не буде». Це справді смілива заява, зважаючи на нинішню ціну на російський газ.

Хоча одна реформа таки досягнута: пенсійний вік підвищено. Ну, і частково проведено адміністративну реформу. Ось її наслідки: вихідці з Донецька очолюють Генпрокуратуру, Нацбанк, Конституційний і Вищий господарський суди, Міністерство внутрішніх справ, Податкову адміністрацію, Раду Міністрів Криму, Дер жавну пенітенціарну служ бу, Вищий адміністративний суд...
Схоже, Сергія Тігіпка Президент, зрештою, визнав теж своєю людиною, похвалив, і ще в серпні 2011 року лідер «Сильної України» заявив про злиття з Партією регіонів. Закономірно, що капітали зливаються. Як казала Наталка Полтавка, знайся кінь з конем, а віл з волом.

«И все сбылось, и не сбылось...». Це, звісно, про людину з донецького краю, яку американський журнал «Форбс» за рейтинговими оцінками поставив на 39 місце в світі за вартістю багатства. Ринат Ахметов, як писав поет, «владелец заводов, газет, пароходов». Здавалось би, що ще треба для щастя громадянину вільної України, який ще в попередні роки придбав найдорожчий пентхаус у Великобританії за 136 мільйонів фунтів стерлінгів? Це, виявляється, триповерхова будівля з видом на відомий у світі Гайд-парк. Підрахували заздрісники, що за ці кошти можна купити в якомусь англійському місті півтори тисячі типових будинків. Знай донецьких!

Але й багаті плачуть. Улюблена іграшка Ахметова — футбольний клуб «Шахтар» — зганьбився в Лізі чемпіонів, програвши все, що тільки можна, незважаючи на численних бразильсь ких чарівників м'яча та європейських майстрів. Тре ба слати гінців у Бразилію за дорогоцінним підкріпленням. Тим більше і в чемпіонаті України бразильські гірники відстали від киян з його бразильсько-нігерійським десантом. Ні, таки варто пошукати той сейф Віталія Кварцяного, де лежить лист тренера із суддівськими секретами, на випадок, як сказав, його убивства, аби з'ясувати, чому навіть бразильці у нас грають залежно від настрою. Радує, що мільярдер Ахметов відмовляється йти у Верховну Раду, а, отже, цілком зможе віддатися улюбленій футбольній справі.

Наш голова облдержадміністрації Борис Климчук, якому є чим похвалитися за півтора року роботи на Волині і котрий має прихильність Президента, несподівано замислився над своєю заміною. Та ми знайшли вислів Президента, який все роз'яснює: «Далі дуже важливо, щоб була спадкоємність влади, яка мала б можливість продовжити ці реформи...». Розуміти це треба так, що китайське прокляття — щоб ти жив у часи перемін — охопить нашу державу ще на багато років. І слід врахувати, що нікому не хочеться в подальшому сидіти в сізо...

Губернатор (за російським визначенням) перш за все позбавив оптимізму наближених, бо не бачить нікого поруч, гідного волинських господарських горизонтів. Це неабияк здивувало громадськість, ошелешило соратників. Як це отак впритул не бачити перспективних багатообіцяючих лідерів?!

Наприклад, його перший заступник Олександр Башкаленко уже міг би зібрати газетні агітаційні матеріали, проілюструвати своїми портретами і видати книгу «Будуємо нову Волинь» та вступити у Національну спілку письменників. 

Можливо, менші заслуги у голови обласної ради Володимира Войтовича, котрий так і не зміг сповна проявити свою самодостатність і самостійність. Приходить відкривати, скажімо, сесію, а зал порожній, хтось за голову облради розпорядився бойкотувати депутатське зібрання. Певне, вони наслідують народних депутатів, які знають, що не в залі вирішуються серйозні справи, а в кулуарах, ресторані чи по телефону. Не зміг голова вплинути на голови депутатів Гузя, Вітіва, Слабенка та деяких інших, які забиті високою політикою збивають сесійні засідання з ділового ритму та не йдуть у ногу із депутатською групою «Нова Волинь». Можливо, варто знайти і найняти свого Чечетова.

Серед претендентів на високе крісло — збентеження. Борис Климчук сказав, що ці молоді хлопці повинні мати драйв, креатив... Кинулися до тлумачних словників, а там взагалі щось несусвітнє щодо драйву: «джазовий характер виконання...», «один з основних ударів у тенісі...». То треба б Борису Петровичу висловлюватися не так дипломатично і з англійським ухилом та не влаштовувати паніку серед молодих членів Партії регіонів. Не драйв, не креатив, а знайомства, сімейність, кумівство, в крайньому випадку — партійні характеристики від олігархів відіграють визначальну роль. Адже не дарма сказано якимось мудрецем: «Якщо людина у корумпованій країні робить блискучу кар'єру, то вона — частина цієї системи». Все ж, думається, Борису Климчуку не слід переживати, як і нам за нього, — він добре знає цю систему, її механізми і як їх змазують.

Олександр НАГОРНИЙ, для газети «Волинь-нова»

Від «редакторії» «Перця Волинського».

Для розумного керівника правдива оцінка його поведінки є чи не найкращим подарунком. Адже це шанс для правильної оцінки ситуації і старт для роботи над власними помилками. Отож, радимо фігурантам цієї статті і частим «героям» інших публікації «Перця…» сприймати зауваги на їх адресу як своєрідний новорічний презент.

Окреме вітання всім без виключення нашим відвідувачам. Бажаємо, щоб у Новому році ви хоч трішечки відчули так довго анонсоване «покращення життя вже сьогодні» і на власних статках впевнилися, що «економічна активність волинян зростає шаленими темпами».

Для тих, від кого чи не найбільше залежать всі «покращення» і «економічні активності». Колектив видання не належить до числа заздрісників. Тож щиро бажаємо, щоб у всіх наших державців примножувались десятирицею всі здобутки «маленьких українців» у 2012 році. Якщо «покращення», то хай і у вас, шановні наші владці, буде неодноразове «покращення», а якщо ж негаразди і злидні, то не гнівайтесь, але настане час і до «власть імущих» вони теж прийдуть, тільки в кількаразово більшому еквіваленті…

Отож – З НОВИМ РОКОМ ВАС, УКРАЇНЦІ!