Хроніки нашого міста -… Казки і реальність

Якщо вам здається, що казки для  того тільки створюються щоб час балачками згаяти – не вірте. Для того й казка є щоб кожен урок потрібний для себе з неї взяв. І якщо розумними словами серйозних законів до голів достукатись важко, тоді на допомогу приходить казка. Допомагає здитинілому і самозакоханому вберегтися від нових помилок і на хвильку вертає до часів справді чистого і невинного дитинства. Пори, коли життя наступне – як листок чистий: що в душу дитячу кинеш, те й проросте…

Казка про вовків і червону шапочку

І йшли вони до таємної кімнати строго за списком. Заходили несміло, а виходили похнюплені, немов омиті помиями. Кидали папірці в прозору скриньку. А на тих папірцях «галочки» і «хрестики» - символи земельного дерибану. Голосували довго і нудно. Видовище було скучне і сумне...

А суть дійства проста. Захотілось депутату Анатолію Соболєву та іже з ним «прирізати» до меж садівничого масиву «Урожай» 30 гектарів землиці міської. Садоводи, крім начальства, про це – ні сном, ні духом, ні слухом не знають нащо їм та земля. Вони щодня бачать десятки дачних ділянок зарослих бур’яном, які не використовуються. І конференції вони з даного питання не проводили, як вимагає цього статут їх вимагає.

Та окремим партійно-народним депутатам ті садоводи до фєні.

- Будєм собирать грибы и ягоды в березовой роще! – ляпнув обранець народу Соболєв.

До нього прилучився інший регіонал. Перекувавши полковницький командний голос на козачий він пропищав:

- Голова хоче відняти землю в садоводів. А ми де будем пастись?

Спробував міський голова втовкмачити заблудшим, що рішення по всім статтям незаконне – та де там.

Регіонали і бютівці, народоукраїнці, литвинівці раптом 20-ти голосовим хором проспівали:
- Таємно! Таємно! Таємно!

Ті заклання означали таємне голосування, аби не засвітитись публічно.

Ще чорнило не висохло на рішенні, де депутати вписали свої імена навпроти земельних ділянок. Вписали, отримали і не посоромившись, що якийсь бідолаха Іван роками оббиває пороги, а ділянок для діток не отримає. З них за той дерибан, як з гуски вода. Пошуміли, а земелька в кишені.

В Африці біля невинного травоїдного збираються хижаки і рвуть шматки м’яса і ричать від задоволення. Маленькі і прості гієни чекають коли ті наситяться і лишать кістки і нутрощі. Вони й цим щасливі.

Рвуть грішну землю на шматки. Мовчить земля. Співає соловейко в березовому гаї і не знає, що вовки в овечих шкірах в зграю тусуються. Козлиним голосом співають за народ, а пащека клацає – не підходь.

– Хай живе демократія. Самоврядування і нездалі закони, – співає пан Товкач. – Візьмемо земельки по ділянці. Земля не розкіш – а засіб для виживання!

- За труди депутатські нам положено не по ділянці, а по гектару, – підтримують колеги.

Затверджують. А вечорами, хитро усміхнувшись мріють: як побудують хатину на курячих ніжках і привезуть туди свою рідну бабу Ягу.

А інші заманять туди Червону шапочку і серед квітів і беріз любовні забави будуть грати, а соловейко пісню буде тьохкати.

Лише один депутат, пан Шевчук після ситного коньячного обіду бурмотів під ніс:

- Ех, пара гнэдых…

Але голос його губився в шумі мильної опери під назвою «Земельний дерибан».

Як на ковельській сесії Шевчука били

«Перець» пропонував перед сесійною залою поставити опудала депутатів. Хто кого не вподобав - бий у писок. Психологи впевнені – злість як рукою зніме...

Та хто при демократії когось слухає.

Є в Ковельській міськраді депутат Шевчук. Він же бувший мер і лікар. А головне «предводитель місцевої опозиції».

І втовкмачив хтось Шевчуку в голову, що йому все дозволено. Особливо це відчутно після обідньої перерви. Розпашілий, неадекватний він часто починає вигукувати афоризми взяті з-під хвоста немитої корови.

Не раз ображав депутатів-колег, міського голову, чиновників від влади. Дійшов і до прокурора. Той за моральну шкоду через суд стягнув таки тисячу гривень.

Не навчило! На черговій сесії знову після обіду почав вигукувати, втручатись в роботу лічильної комісії, вставати, виходити і знову сідати. Раптом, щось почав прискіпуватись до Романа Ляшука. І не просто, а слова образливі кинув про батька свого колеги. Вскипів Роман. Потужний кулак, мов молот, вдарив в плече Шевчука. Похитнувся той, але не впав. Кажуть вага відкормленого «предводителя опозиції» виявилась вагомішою за удар. Тоді послідував другий удар, але стіл завадив, та й супротивник став відхилятися. Третій удар не досяг цілі, бо колеги депутати супротивників схопили за руки і тим призупинили бійку. Настрій був зіпсований.

Очевидці обурюються:

- Як же ж так бив. Треба було покласти на землю одним ударом, як Кличко!

А на початку сесії проголосували депутати за звернення Ткача «Про недопущення нових війн у світі».

Не спрацювало. Війни продовжуються…

…А «Перець» сумно усміхався і мовчав…