Публікація у столичному «Українському тижні» може пролити світло на дві не зовсім світлі справи. По-перше – підготовка остаточної передачі Києво-Печерської Лаври в руки Московського Патріархату мала би привернути увагу до історичних пам’яток Волині, які вже перебувають у користуванні УПЦ МП. Адже уважно придивившись до нашого краю, можна з великою вірогідністю спрогнозувати майбутню долю Лаври в Києві. По-друге – публікація, як видається, розкриває таємницю «лютої» нелюбові нинішнього голови Волинської ОДА (чи то пак – «губернатора») Бориса Клімчука до волинських археологів. З ДП «Волинські старожитності» у тому  числі. Виявляється, ніякою «смородиною» в цій справі й не пахне…

В нашій країні завжди багато важив авторитет закордонного гостя, якому ми з радістю доручали вирішувати внутрішні суперечки. Отакий класичний сценарій: українські пани немилосердно чубляться між собою, прибулець з чужої землі вміло цим користається, обводить навколо пальця кожного з українських панів, садовить їх у калабаню, де вони продовжують вибивати одне з одного душу, звертаючись за допомогою до все-того ж прибульця…

В нелегкій боротьбі за утвердження на обласному олімпі ковельчани в першу чергу розраховують на допомогу своєї малої батьківщини – поліського прикордоння. Саме тут – найдовіреніші побратими, саме тут – основна «ресурсна» база. Принаймні, це засвідчує публікація в одному зі столичних Інтернет-видань…

Це в середні віки воякам-переможцям на «відведення душі» в завойованому місті відводили лише три дні. Переможці сучасних політичних війн мають значно більше часу, хоч тепер сам процес «компенсації» участі в кампанії відбувається не так явно. Серед «переможців» президентської кампанії 2010 року та наступної «губернаторської» епопеї на Волині – і брати Смітюхи. Продовження дослідження набутого братами досвіду, цікаве хоча б з огляду  на можливе його застосування на Волині та в Ковелі…

«Все обнулилось», - ці характерні слова Леоніда Кучми стосуються багатьох останніх подій. Кримінальні справи по «кучмівському» керівнику ДУСі Ігору Бакаю закрили. На Волинь знову повернувся «губернаторствувати» Борис Клімчук. Не виключено, що до такого, несподіваного для багатьох, чергового призначення  Клімчука «приклали руку» і його поліські земляки брати Смітюхи – Григорій та Іван. Останній часто позиціонує себе, як «талановитого» організатора бізнесу. Правда складається враження, що за жодних обставин Смітюхи не розкажуть про свій «перший мільйон»...

Коли ж буде краща нагода звернутися до наших йолопів, як не в День Йолопа (або Дурня – це вже як кому більше подобається)? Гасла «політкоректності», «виваженості», «толерантності» і т.д. і т.п. багатьох стримують від різких, але правдивих оцінок. Причому як в частині їх проголошення, так і в частині сприйняття. Будемо вважати, що 1 квітня – найкращий день для того щоб речі називати своїми іменами. Ображені і нерозумні нехай сприймуть неприємну правду за жарт, розумні і об’єктивні – зроблять висновки навіть і в цей день. То ж публікація за авторством Ігора Ткаленка має певні шанси перетворити День Дурня в День Правди. Принаймні, хоч для частини тих, хто потребує цієї Правди…

Нещодавно мешканці обласного центру були шоковані звісткою про те, що в місті діяла підпільна порностудія. Судячи з публікації, яка прийшла на пошту «Перця…», розвивається «сервіс» і в Ковелі. Як і випадку з луцькою порностудією, мова йде про послуги незаконні. Правда, на відміну від «луцького» варіанту, де правоохоронці спрацювали досить вміло, автор статті звинувачує «компетентні» органи Ковеля в потуранні новому виду «бізнесу». З огляду на те, що в публікації згадані прізвища досить відомих в Ковелі людей, «Перець по-ковельськи», як завжди, готовий надати фігурантам статті можливість для спростування або уточнення…

Наслідки виборів, незалежно від їх кінцевого результату, без сумніву, стануть підсумком ряду політичних ініціатив. Водночас ці  ж результати відкриють шлях для реалізації інших проектів. Післявиборчий виступ фаворита президентських перегонів на «общепонятном» може стати знаком реанімації однієї з ідей російського політичного істеблішменту, яку свого часу «поклали під сукно»…

Потенційно резонансне затримання групи працівників ФСБ на території України якось ніби затерлось у нескінченному потоці передвиборчих інформаційних повідомлень. А між тим подія абсолютно не рядова. Почнемо з того, що «браві» путінські ФСБешники діяли настільки непрофесійно, що російська «контора» вперше (!) була змушена визнати: так, ці люди є нашими співробітниками. До того затримані «тайняки» зазвичай маскувалися під «науковців», «бізнесменів», «громадських» чи «політичних» діячів…

Слово «соборність» у лексиконі більшості з нас з’явилося недавно. Для переважного числа українців воно означає єдність намірів, думок і дій. Люди особливо віруючі, почувши його, подумки мандрують до храму-собору, де вони полишають свої молитви-прохання на розсуд Бога. Але «круглий стіл» волинських і ковельських «правозахисників», що відбувся саме в День Соборності, виявив, що є люди, які розуміють соборність зовсім по-іншому…