Одна з думок, яка виникає коли аналізуєш те, що відбувається навколо теми «свинячого» грипу приблизно така: «А комусь же це все дуже вигідно!». Стривожені обличчя біля аптек, геройсько-заклопотані обличчя кандидатів, готових нас в черговий раз «милостиво» «порятувати», суцільний «медичний маскарад» на вулицях наших міст… В будь-якому випадку: є епідемія чи нема, загрожує вона життю кожного чи ні, голову втрачати все одно не варто. А для реальної оцінки потрібний аналіз різних точок зору . Актуальна публікація в «Народному оглядачі» дозволяє поглянути на тему «свинячого» грипу під дещо незвичним ракурсом…

Сесія – дзеркало депутатів.  Тут проявляються амбіції, внутрішні запити, моральність і менталітет обранців партій. Саме партій, бо ще до свого обрання нинішні депутати більше залежали від партій ніж від громади. А зараз, перед черговими виборами залежать ще більше. Тому в голові нинішніх «слуг народу» як в «домі Волконських» – «всьо смешалось»…

До недавнього часу внутрішнє життя осередків політичних партій великого інтересу для світу навколишнього не представляло. Дуже нечисленне членство цих «тихих болітець» якщо й було задіяно у якихось внутрішніх конфліктах, то винятково з двох причин. Або через виникнення містечкових розборок навколо предвічного «хто кого і наскільки поважає», або ж через «неправедний» поділ «праведно» вкрадених «крихт з панського столу» під час чергових президентських чи парламентських виборів…

Лучани пам’ятають, як декілька років тому книгами торгували біля Центрального Універмагу – тут і покупцям зручно було купувати, і для продавців добрий зиск. Та прикриваючись намірами європеїзації міста, нібито з метою ліквідації вуличної торгівлі, тодішня міська влада прийняла рішення впорядкувати цю стихійну торгівлю. І запропонувала «книжникам» добрячий шмат землі, 500 квадратних метрів, у самісінькому центрі міста – біля Будинку побуту на вулиці Лесі Українки. Нібито з грандіозно-благородних мотивів – для побудови сучасного книжкового комплексу…

Чого можна чекати ковельчанам від депутатів, у яких біс забирає розум? Про перипетії боротьби при вирішенні земельних питань, у яких пахне користю, зловживаннями і поборами «Перець…» писав уже не раз. Та вершиною депутатського дурисвітства стало недавнє «геніальне» голосування про присвоєння назв вулиць міста Ковеля…

Чудова тиха українська ніч... Вже далеко за північ. Затримавшись в гостях у друзів, очікую електричку на станції Київ-Московський. Крокуючи по перону туди-сюди, милуюся цнотливими зорями, парубком-Місяцем, намагаюся встановити телепатичний контакт із іншими аналогічними далекими цивілізаціями, копіями Землі та, можливо, й України…

В Інтернет-виданні «Перець по-ковельськи» голова Рокинівської селищної ради прочитала мої статті «Грошей нема і не буде. Трохи є, але тільки для мене…» та «Повернення Герострата по-рокинівськи». У старі совіцькі часи на інформацію журналіста, та ще й депутата, відразу відреагували правоохоронні та партійні органи. Тепер же ліберальна демократія дозволяє робити все, що кому заманеться, ігноруючи не тільки Закони, а й елементарну мораль. І коли припертий неспростовними фактами нахаба-корупник повинен був би відповісти перед законом, громадою і своєю совістю, він робить зовсім інше. Наймає адвоката і проводить «наступ» у судових інстанціях по «захисту честі й ділової репутації…». Бачте, Правда-мати «принижує його гідність…

Як повідомила прес-служба «Фронту змін», Арсеній Яценюк зазначив, що, ставши президентом: «...перше, з чого я почну, – це нова індустріалізація країни». Так що в порівнянні із «фронтовиком Сєнєю», відомий індустріалізатор Йосиф Віссаріонович відпочиває. А, як відомо, після індустріалізації має настати колективізація, розкуркулення, голодомор на східній і вивезення в Сибір – у західній Україні…

Сполучені Штати – країна, в яку стікаються в пошуках щастя люди з усього світу. Звісно ж, ми знаємо, що манить їх туди: безмежні перспективи, свобода, долари, расова мегатерпимість, двохсотлітня демократія, урбаністичні краєвиди неземної краси. Але в душу закрадається сумнів: чим довше блукаєш склопластиковими лабіринтами хмарочосів, хайвеїв та мегамаркетів, тим виразніше постає думка, що все це несправжнє, що ця країна – замок, побудований в повітрі…

Скандальне звернення Президента Російської Федерації Дмітрія Мєдвєдєва до українського Президента Віктора Ющенка викликало неоднозначну реакцію в українському суспільстві. І у вітчизняному політикумі – теж. Правда, реакція багатьох політиків виявилась несподівано пасивною і, мабуть, панічною, багато з них – як в рот води понабирали… Хоча мовчали не всі. А дехто ще й скористався давньою мудрістю, що найкраща зброя – це висміювання. А найдошкульніша правда, як записано в кредо «Перця…», – сказана сміючись! Пропонуємо читачам один із найяскравіших зразків відповіді Медвєдєву, яку оприлюднив Олег Тягнибок. Ніби спеціально для «Перця…» писане!