Сашко Положинський таки йде в Президенти!

У музичних колах України триває жваве обговорення перспектив сольного проекту відомого українського співака, фронтмена гурту «Тартак», вихідця з Луцька Сашка Положинського. Принаймні, його дебютна пісня «Виберіть Мене!», в якій він «балотується» в Президенти, не залишає байдужим нікого, хто має природжене почуття гумору. Сам Сашко відносить цю пісню до жанру іронії. А що він іще думає з приводу свого першого сольного проекту (і не тільки нього!) – в нашому ексклюзивному «Інтерв’ю з перцем». Бо Сашко Положинський – таки справжній волинський «перець»!

– До якого з жанрів ти сам записав би свою нову пісню? І що саме надихнуло (наштовхнуло) на її написання? Що було, як кажуть, останньою краплею, що переповнила чашу терпіння?

– Скоріше за все, це іронія. Можливо, близька до сарказму, але все ж іронія. Українські політичні вистави, густо замішані на цинічному аферизмі та маніпуляції свідомістю людей, вже примусили мене пережити злість, роздратування, ненависть, купу інших негативних емоцій. Але раптом я зрозумів, що марно псувати свої нерви абсолютно не варто, тому тепер я намагаюся бути іронічним. Іноді, звичайно, я ще зриваюся, та все частіше просто посміююся. До того ж, більшість наших політиків я вважаю ворогами України та українського народу, а значить – і своїми власними. Якщо ж ти показуєш ворогові своє роздратування, то можеш здатися слабким, а якщо сміятимешся з нього – здаватимешся сильнішим. Раз смієшся – значить не боїшся... ;)

– Як відреагували на твою пісенну заяву «походеньки» в Президенти українські політики? Чи в них немає на це часу? А, може, просто немає достатнього почуття гумору?

– Та я не думаю, що вони її вже почули. Але якщо й чули десь випадково, то навряд чи звернули увагу. Хто я для них? Ніхто! Вони на мільйони людей плювати хотіли з високої дзвіниці, а тут хтось один... ;) Звичайно, я трохи перебільшую, але не думаю, що якась критика – пряма чи опосередкована, прозаїчна чи пісенна – якимось чином їх зачіпає. Більшість політиків живе у своєму власному світі, часто ілюзорному, але для них від того не гіршому. Вони собі щасливі тим, що мають – владу, славу, гроші, вони собі тішаться тим, яких вершин досягнули і мріють про вершини якісь інші. А про інших людей, як правило, згадують лише тоді, коли їм від тих людей щось потрібно... :) Про їхнє почуття гумору можна було б судити, якби вони хоча б іноді були справжніми, а так – все маски, ролі, тексти...

– У твоїй пісенній «передвиборній програмі» є слова: «На Сході розповідатиму, що западенці – фашисти, Захід переконаю, що всі східняки – комуністи…» А якщо всерйоз, то яке твоє ставлення до одних та іншим?

– Я, для себе особисто, не розділяю Україну на Схід та Захід. Звичайно, Західну Україну я знаю трошки краще – я там народився і виріс, я там більше подорожую і трохи частіше виступаю. Але люди однаково слухають мої пісні та гарно сприймають наші виступи на концертах. І коли я мандрую Україною, то бачу, яка вона різноманітна, неоднакова, несхожа, але, разом із тим, все одно є щось таке, що нас усіх об'єднує в єдине ціле. І хай ця єдність не лежить на поверхні, хай вона більш відчутна, ніж помітна, хай навіть її штучно приховують та знищують, вона все одно існує! Я це не лише знаю, але й постійно підтверджую різноманітними фактами. І таких доказів є завжди багато – треба тільки навчитися на них звертати увагу... ;)

– До питання визнання вояків УПА поза межами Західної України досить неоднозначне ставлення. Твоя позиція з цього приводу відома і, до слова, «Перцем…» підтримується. Яке ставлення до цієї проблеми твого оточення, твоїх знайомих? І чи змінюється воно, коли вони взнають про твою позицію?

– Я щось не можу згадати випадку, щоб я зіпсував особисті стосунки з кимось через те, що публічно виступаю на підтримку визнання УПА, співаю про це пісні чи спілкуюся з ветеранами. Навпаки, завдяки цьому я часто зустрічаю нових людей, які є моїми однодумцями, а моя чітка позиція викликає повагу навіть у тих людей, які цю позицію з якихось причин не поділяють. Так, бувають палкі дискусії та й навіть гострі суперечки, але ж я намагаюся спілкуватися з людьми розумними, а розумна людина завжди готова вислухати аргументи, хоч і не завжди готова їх сприймати. Крім того, я ще й активно цікавлюся діяльністю УПА – читаю книжки, дивлюся фільми, буваю на місцях подій, спілкуюся з учасниками та свідками, а це постійно дає мені нові підтвердження правильності вибраної мною позиції...

– Ти кажеш, що не збираєшся «закидати» гурт «Тартак», що в новому сольному проекті будуть «трошки інакші пісні»? Як це розуміти: «трошки інакші – зовсім трошки…»? І що нового у зв’язку з цим слід чекати від гурту «Тартак»?

– Не думаю, що проект СП якось відобразиться на творчості гурту «Тартак»! «Тартак» – це колективна творчість багатьох людей. Тексти пишу я, але музику ми створюємо всі разом і кожен привносить у цю музику щось власне, особисте. В СП все відбувається приблизно так, як було на початку існування «Тартака», коли в ньому були тільки вокалісти і ще не було музикантів. Я вигадую пісню та намагаюся максимально зрозуміло донести свою ідею до музикантів студії «Кофеїн». Там ми працюємо доти, доки не отримаємо те, що найбільше відповідає моєму власному баченню. Але в пісні все одно лишається мій текст, мій голос – це те ж саме, що є і в піснях «Тартака». Знову ж таки, музика і в «Тартаку», і в СП цілком відповідає моїм власним смакам – і це ще один фактор зближення. А головна різниця в тому, що «Тартак» – це більше рок, ніж поп, а СП – більше поп, ніж рок. Хоча й те, й інше, певною мірою, – альтернатива...

– Багато хто вважає стиль «Тартака» ультрамолодіжним та дещо нетрадиційним. Наскільки тобі в ньому комфортно як уже досить зрілому чоловікові та людині, яка сповідує патріотичні, а значить, і традиційні цінності?

– Можливо, мій патріотизм не такий вже й традиційний, як може здатися? Адже справжній патріотизм – це не шароварщина і не показуха. Так, це любов до рідної землі, до її народу, до її культури і традицій, але ця любов не повинна пахнути нафталіном. Сучасний патріот, у моєму розумінні, – це ще й сучасна людина – у своєму світогляді, в колі своїх вмінь, знань та інтересів. А стосовно моєї вікової зрілості, то можу запевнити, що «тягар років» на мене поки що не тисне і я почуваюся ще зовсім молодим чоловіком. :)

– Чи виїжджаєте ви на гастролі за кордон? Наприклад, у Росію, де теж є ваші фанати. Як, до речі, приймають вас там? Є якісь особливості таких прийомів?

– «Тартак» нечасто виступає закордоном. Найбільше – мабуть, разів зо п'ять – ми виступали в Польщі, й нас там приймали дуже непогано, а іноді й надзвичайно добре. Ще ми мали по концерту в Білорусі, Росії та Грузії, але то було досить давно і лише по одному разу, тому говорити про якісь особливості доволі складно. Найважчим, мабуть, був таки концерт у Москві, який розпочався з того, що нам кричали «пой па-русскі» та «іді нах…», а закінчився тим, що не хотіли відпускати зі сцени…

– Які теми в новому альбомі перегукуються з попередніми альбомами? Які головні теми і враження ти хотів би передати своїм прихильникам у новому альбомі, крім традиційних мотивів на кшталт «сооl» і драйвово?

– Я не люблю додатково обговорювати зміст своїх пісень, оскільки вважаю, що все вже сказано у їхніх текстах. Тому давайте дочекаємося, коли нові пісні вийдуть у світ, та й просто всі разом послухаємо. Скажу тільки, що здивований тим, що мої пісні сприймаються на рівні «кул» та «драйвово», оскільки завжди був переконаний, що в більшості з них присутній дещо глибший зміст... ;)

– Чи варто очікувати продовження теми виборів? Наприклад, «Я іду в депутати», «Оберіть мене суддею ВСУ» тощо?

– Поки таких ідей не виникало, тому навряд чи. Але якщо виникне якась цікава ідея на цю тему, я не буду її штучно в собі стримувати, аби тільки мене, бува, не звинуватили в експлуатації тієї самої теми! Якщо мені це подобається, то я це роблю! :)

– Не здивуюся, якщо після тебе про свій намір «балотуватись» у Президенти заявить іще й Вєрка Сердючка… Яке твоє ставлення до Вєрки Сердючки?

– Вєрку Сердючку я не люблю, але тішуся з того, що вона дуже популярна за межами України. Я завжди тішуся, коли наші артисти багато заробляють за кордоном... ;)

– Пам’ятаю твій перший тріумф на фестивальній сцені не як капітана КВК, а як сольного сміхотворця. То було в далекому 1996-му, під час Всеукраїнського фестивалю фестивалю «Перлини сезону», де ти здобув І премію в номінації «Розмовний жанр: гумор і сатира»...

– Якщо чесно, то я ті «Перлини…» вже досить слабо пам'ятаю. Пригадую тільки, що в гримерці перед початком конкурсу з мене посміювалися деякі інші учасники, бо я не мав спеціального сценічного костюму – був просто в джинсах, німецьких військових черевиках та у футболці з довгим рукавом. А крім того, збирався свої тексти читати з листочка, а не вивчив їх напам'ять. А коли переміг, то в якості призу мені вручили спортивний костюм, який, на жаль, був на мене замаленький. :)))

Я ж тоді взагалі випадково став учасником того конкурсу. Мене Володя Камінський попросив взяти участь у регіональному відборі, який проходив у Луцьку, для того, щоб збільшити кількість учасників. Я там потрапив у резерв, а коли з'ясувалося, що фіналістів у цій номінації буде небагато, то й усіх «резервістів» на фінал покликали. Я б тоді й не поїхав, якби не оплачували дорогу і проживання в Києві – а так думав просто «на шару» до столиці з'їздити. ;) Коли ж переміг, то це мені додало впевненості й на «Червоній Руті», в якій перемагав уже з «Тартаком»... :)

– Отож бо й кажуть, що випадковість – це не проявлена закономірність. Чого, на твою думку, сьогодні бракує власне українському гумору? Що б ти порадив сміхотворцям сучасності?

– Я так розумію, що «власне український гумор» – це не лише «створений в Україні», але й україномовний? На жаль, його дуже мало! Колись давно наша команда КВН, тоді це ще була команда Луцького індустрійного інституту, мабуть, першою в Україні, почала писати сценарії своїх виступів українською мовою. Нас завжди класно сприймала публіка, і це дає мені право стверджувати, що хороший жарт, якщо він не замішаний на якихось суто мовних особливостях, залишається зрозумілим, незалежно від того, якою мовою висловлений. Тому можу порадити не комплексувати – і сміливо жартувати рідною мовою!

– Кого ще з українських артистів ти б відзначив як сміхотворця?

– Гм... Це дуже складне запитання й доволі болюче... Я знаю, як важко смішити людей, і знаю, як легко опуститися в своїх спробах насмішити до непристойного, навіть жалюгідного рівня. В Україні дуже багато талановитих сміхотворців, але майже в кожного з них є й дуже класні речі, й абсолютно провальні. Тому я ризикую, назвавши когось конкретного, потрапити в немилість до тих читачів, які пам'ятають невдалі виступи когось із цих артистів... ;)

– Чи маєш якісь нові пропозиції від телевізійників як ведучий програми?

– Ні, вже давно нічого не пропонували. Але й не думаю, що найближчим часом запропонують щось варте уваги. На жаль, наше телебачення стає для мене все більш нецікавим, а те, що мені би було цікаво робити, навряд чи хтось запропонує. Мої інтереси не дадуть високих рейтингів, бо вони, переважно, знаходяться в некомерційній площині...

– Для багатьох ваш спільний із «Нічлавою» кліп став візитною карткою Волині. Чия це ідея? Кому волиняни мають дякувати за цей «креатив»?

– Про Загорівський монастир на Волині я вперше почув десь років із двадцять тому, але потрапив на те місце не так давно. І коли я туди приїхав, тоодразу захотів зняти там кліп. Тоді я ще не думав, що напишу пісню про наших повстанців, я просто сприймав стіни монастиря, як розкішні декорації. Коли ж з'явилася пісня «Не Кажучи Нікому», я запропонував режисерові Тарасу Химичу знімати відео саме там. Тарас навмисно приїхав до Загорова, щоб оглянути місце, і коли побачив монастир, то мою ідею цілковито підтримав. До речі, користуючись нагодою, хотів би подякувати загорівчанам за розуміння та підтримку!

– Як часто буваєш у рідному Луцьку? Ще не скучив?

– Буваю доволі часто – і батьків провідати приїжджаю, і з друзями побачитися, та й виступити в рідному місті завжди приємно. А цього року пощастило виступати двічі – на ювілеї «Кораблика» та, що особливо приємно, на фестивалі «Бандерштат»! :)