Брати Капранови: Люди пишаються собою, що вони ковельчани. Це основа здорової України

Візит до Ковеля відомих українських письменників та видавців братів Дмитра та Віталія Капранових був несподіваним не лише для ковельчан, але й для самих киян. За один день вони встигли поспілкуватися з юними ковельчанами, волинськими музикантами та письменниками, працівниками культурних закладів. А ще Дмитро Капранов дав інтерв’ю для «Перця по-ковельськи», яке і пропонуємо вашій увазі…

Про Ковель і ковельчан

– Які у вас перші враження від Ковеля?

– Перші враження у нас ще накопичуються, бо Ковель – дуже незвичне місто. Воно нагадує рідні нам українські міста у Миколаївській області на півдні України: за архітектурою, за ритмом життя. І друге: те, що ми зустріли певну кількість патріотів, які вважають це місто найкращим для себе у житті, найкращим для життя. Це дивно! І ми ще подумаємо, чому це так.

– А як пройшла зустріч із ковельськими дітлахами?

– Перше: це ковельські хлопці. В такому віці вони завжди трішки не в собі: протестні, мало чують, погано слухають. Ковельські хлопці здивували своєю адекватністю. Вони (в тій гімназії, в якій ми були) сприймають, вони реагують, вони хочуть почути. І це дивно! По-друге, здивувало й те, що в одному залі зібралися учні різного віку і всі слухали разом. Зазвичай, старші хлопці гноблять менших, а тут ніхто нікого не гнобив.

– А дівчата?

– Дівчата були малого віку, тому, напевно, вони дотримувалися традиційних поглядів.

Про основи здорової України

– Якщо негативні процеси в державі порівняти у розрізі людського організму: мозок – Президент, уряд, Верховна Рада, «Нафтогаз» – кровоносні канали… Чи не перетворюється Україна на Франкенштейна-Малоросію?

– Головними у людському організмі є місцеві капіляри, нервові закінчення, хоча й головні канали мають роль. Може, аорта «шарашить» по повній формі, але із-за гангрени обидві ноги відріжуть. На наш погляд, основи здоров’я української держави є власне місцеві громади і вміння місцевих громад жити місцевою громадою, а не чекати, поки пришлють вказівки з Києва прибирати вулиці чи прибирати в хаті. Власне в Ковелі ми побачили, що місцеві громада вміє думати сама, не чекаючи вказівок чи бюджетного фінансування. Це і школи, і церкви, і прибирання тощо.

– То чи зашкодять «харківські», «київські» пакти розвитку України?

– Совок перетворив людей на виконавчий механізм: всі сиділи і чекали вказівок, що робити. Не буде вказівок – не будемо робити. У Ковелі ми побачили, що вказівок ніхто не чекає. Роблять так як розуміють, але роблять. І стан доріг, і відсутність сміття, і люди пишаються собою, що вони ковельчани – це основи здорової України. І якщо ця здорова Україна роститиме знизу, то нам не завадять жодні «харківські пакти» та решта, бо ми їх врешті відіб’ємо. Але попередні п’ять років показали, що навіть проголошення якогось проукраїнського напрямку не здатне породити внизу здорові рухи. Здорові рухи внизу, оці капіляри, нервові закінчення повинні самовідтворюватися, саморегулюватися.

– І в Ковелі ви їх побачили і…

– І це одне з найприємніших вражень від Ковеля – найпродуктивніше і найконструктивніше. І це одна з найкращих ланок, яку ми побачили, подорожуючи Україною. Але елементи цього ми бачили і в рідному Очакові, і в інших малих містах, так би мовити, «периферійних»: бажання до упорядкування власного життя, власної долі, без вказівки згори. А далі вже почнеться відродження справжньої культури, яка передається від батьків до дітей, від дідів до онуків і успадковується. Бо культура тільки успадковується.

– Чи є цьому альтернатива?

– Є і альтернативний варіант: 22 червня посвятити ножі і влаштувати другу Коліївщину. Але до 22 червня у нас є час, і ми можемо почекати з вибором.

Про публіцистику, законотворчість та ковельські сподівання

– Чи були відгуки від влади на вашу статтю «Пістрява стрічка»?

– Від влади не було, бо там дуже важко відгукуватись на порядному рівні, не підписавшись. Анонімні відгуки бувають дуже відмороженими, а відгук за підписом – це вже відповідальність за слова. І ніхто з підписом не наважився негативно відгукнутись на цю тему.

– А як триває «законотворча діяльність» братів Капранових?

– Ми не маємо права законотворчої діяльності. Законотворча діяльність на рівні «закону братів Капранових» – це є максимум. Більше таких глобальних законів ми не відкрили, хоча зараз знаходимось у пошуках нових еліт. Суспільство вичерпало резерв реформації «телеполітичних» еліт, бо ми бачимо, що молодші політики нічим не відрізняються від старших, і змін не буде. Це як в курнику: насісти всі зайняті і згори летить послід курячий, всі штовхаються і пробитися нагору неможливо. Там і молоді кури, і старші, але всі вже авторитетні. І залізти по цьому насісту вже неможливо.

Де може взятися нова еліта? Ми зараз на межі написання матеріалу-пошуку, де може взятися оця нова еліта, якщо не політична. І десь через місяць ми народимо статтю на цю тему.

– А чи встигли знайти ковельчан-письменників для видавництва «Зелений пес»?

– Ми зробили спробу знайти ковельчан, які б могли потрапити до обійми наших письменників. А наша спроба – це пропозиції. Ми приходимо і кажемо: ось ми видавці, ось те, що ми видаємо. І якщо будуть цікаві форматні ідеї, то будь-ласка! Ми не видаємо наукових, історичних праць. Ми займаємось белетристикою, займаємось дитячим «чтивом», але не розфарбовками. Не видаємо книжок російською мовою. Але в межах нашої спеціалізації ми приходимо і кажемо: ось ми видаємо, тож давайте співпрацювати. І сподіваємось, що контакти відбудуться. Ми працюємо з письменниками, як з людьми.

– Які ще ваші плани у Ковелі?

– Ми дуже сподіваємось на зустріч, яка розпочнеться за декілька хвилин, бо ми хочемо зробити її з двох частин. По-перше, виступити як письменники, почитати наші твори. А по-друге, хотіли б виступити як публіцисти, а не як проповідники. Тобто, публіцисти, які розмовляють з людьми, а не гіпнотизують їх. Це дуже рідкісний жанр. У нас є зразки політиків, у яких завдання висловитись, а ми хочемо навпаки – спровокувати відповіді. Бо нас цікавлять думки не ті, що в нас у голові, а думки людей, які все це чують і бачать. Ми вдвох пишемо, а значить весь час у діалозі. І відмінності нашого від традиційного письма – це відкрита розмова з братом, з іншими людьми. І ми сподіваємось, що нам цей експеримент вдасться і ці люди стануть «третім братом Капрановим», який поведе з нами діалог і ми щось таки придумаємо.

Чи згодні Кошарука змінити на Черновецького?

– Що скажете про мера Ковеля?

– У вас дуже дивний мер, ми думали, що таких уже не буває. І коли він нам подзвонив і розказав, що він придумав робити, то спочатку ми подумали, що нас розігрують. А потім він приїхав сам, і ми зрозуміли, що він, як і ми, творчий «безумець» у найкращому сенсі цього слова. У нього дуже великі сподівання, дуже великий потенціал і дуже прозорий і твердий світогляд.

Тобто, він гармонійна людина, яка розповсюджує гармонію навколо себе. А таких людей у політиці сьогодні практично нема. Таких, як він, у великій політиці просто не знайдеш, а у місцевій політиці, як кажуть, на них треба «полювати з загоном собак» і дивитися, хто гармонійний. Він крутий. Крутий власне тому, що уявляє, що робить.

Хвалити якби незручно, але не в похвалу: він – людина тверда, авторитетна, відповідальна, з гарною фантазією. У мене таке враження, що він нічого не боїться! Може, чогось і боїться, але про це нікому не говорить. І реаліст! Не прагматик в плані того, що продався і за великі гроші, а реаліст – він чудово розуміє, що вдасться, а що ні. Вам дуже пощастило з мером! Ми можемо помінятися з вами – Кошарука на Черновецького: давайте вашого нам на Київ, а Черновецького…

– Тоді ви навряд чи захочете приїжджати до Ковеля…

– Так, може, ви всі тоді будете частіше приїжджати до древнього Києва (сміється)?..