Що окрилює грузинського консула?

На фоні власних реформ, які постійно пробуксовують, та боротьби з корупцією, яка щодалі уподібнюється міфічній гідрі, українці все більше звертають увагу на успішний приклад Грузії. Виникає надія, що у випадку перейняття позитивного досвіду на зміну і волинським латентним корупціонерам – «землевласникам» і «будівничим» не прийдуть інші, а добробут волинян та їх економічна активність нехай не «шаленими темпами», але коли-будь зростатиме не тільки в «рапортах» «губернатора». Економічні реформи і боротьба з корупцією в Грузії – лише деякі теми з ексклюзивного інтерв’ю з Консулом Грузії в Донецьку...

У східних областях України пройшов ряд бізнес-форумів, на яких обговорювались питання поглиблення економічної і культурної співпраці різних регіонів України та Грузії. Зокрема, торгівельний обіг Дніпропетровської області з Грузією за 2011 рік сягнув понад 110 мільйонів доларів США. Сьогодні переважна більшість аграрних областей України, до яких, без сумніву, належить і наша Волинь, можуть лише мріяти про таку зовнішньоекономічну активність. То в чому ж секрет так званого «грузинського дива», і чому Грузія так активно шукає бізнеспартнерства саме з Україною? Про це – розмова із Зурабом Квачадзе, Генеральним консулом Грузії в місті Донецьку:

- Реформи в Грузії йдуть від найвищих ешелонів влади і розпочались тому, що була на те політична воля. Питання тільки полягало в оптимізації законодавства, бо зі старими законами, які не відповідали новим вимогам, і які вичерпали себе – діла б не було. Найголовнішим фактором реформ став сильний конроль за виконанням нового законодавства, системне і жорстке адміністрування. У великих масштабах був скорочений державний апарат. Звісно, грузинському урядові довелось застосувати непопулярні в народі заходи, але це було зроблено з прицілом на майбутнє, заради усієї країни. Давайте разом пригадаємо 90-ті роки в Польщі. Тоді ми, як і українці, вперше почули вислів «шокова терапія». Те, що тоді пережила Польща, як і свого часу Україна – черги, тотальний дефіцит, стихійні ринки... Сьогодні важко вже усе це уявити. Тобто поляки ще жорсткіше ніж ми рятували свою країну, щоб через кілька років створити економічну свободу.

У Грузії тепер теж до цього йдемо. Сьогодні ми працюємо над створенням нової генерацію суспільства, яка вже своїми зусиллями збудує вільну, розвинуту країну. Приведу один показовий приклад. Можливо він і смішний, проте дійсно реальний. У 2004 році, коли  в Грузії почала керувати нова влада, вона  закликала повернутись в країну усіх співвітчизників із розвинутих країн – тих, хто став успішним бізнесменом, хто закінчив провідні європейські вузи. Уряд запропонував таким освітченим  грузинам попрацювати на державній службі...

– Тобто замінити старі, корупційні кадри «новою  кров'ю»?

– Саме так. Якось  запросили з-за кордону одного молодого і перспективного спеціаліста, який працював там у дуже відомій юридичній фірмі, а на батьківщині обійняв посаду заступника очільника одного з відомств країни. Так ось, настав його перший робочий день на високій державній посаді, вранці заходить до кабінету секретарка – приносить кореспонденцію. Молодий шеф запитує: а що мені тепер з усім цим робити? Адже він ніколи не працював на державнй службі, ніколи не стикався з бюрократичним апаратом. «Напишіть резолюцію», – підказує секретарка. Молодий спеціаліст так і написав на документах: «Ре-зо-лю-ція»...Чому я привів саме цей приклад? Щоб пояснити, як би там не було, але Грузія зробила свій вибір між старим, корупційним державним апаратом і молодими спеціалістами. Тільки це, нове покоління, насправді може врятувати нас від корупції... Ми самі його обрали.

– Зурабе Георгійовичу, навіть наша, українська преса, багато пише про Еку Згуладзе, молоду жінку, заступницю міністра внутрішніх справ Грузії, яка стала символом реформ у правоохоронній сфері. Причому, будучи цивільною людиною.

- Ека? Напевно, це жива легенда сучасної молодої Грузії... Що є найголовнішим в роботі органів внутрішніх справ, як і будь-якої державної установи? Це – надання населенню найкращого сервісу. Саме ж міністерсво внутрішніх справ Грузії змінилось настільки, що врятувало людей від різних  корупційних схем. Якщо п'ять років тому, під час соціологічного опитування 95 відсотків грузинів стверджувало, що давало хабарі, то тепер тих самих 95 відсотків каже, що їм не доводилось навіть чути про це. Ми знизили рівень корупції на стільки, що тепер на першому місці у світі щодо темпів боротьби з цим  ганебним явищем.

– Вважаю правдою ваші слова, бо у 2010 році двічі відвідала Грузію, була захоплена толерантністю і професійною підготовкою митників та поліцейських. Можливо, мої співвітчизники мені не повірять, та з цими службовцями було приємно спілкуватись, не було відчуття провини, що ти щось порушив...Просто підходили і ввічливо запитували: хто ми, що тут  трапилось і чим допомогти. А чого варті суперсучасні скляні поліцейські постерунки «а-ля Америка»,  які я зустрічала навіть високо в горах.

- Дякую, приємно чути гарні відгуки про свою батьківщину. Дійсно, якщо перекласти з ангійської, то поліція – це ті, що надають населеню сервіс безпеки. А також проводять профілактику негативних явищ в суспільстві. Перший принцип роботи поліції – доброзичливість, незалежно від того, хто порушив правила, а хто ні. Лише суд встановлює міру винуватості. Думаю, поліцейський в кожній розвинутій країні має бути доступним до звернень громадян, і, безперечно, зобов'язаний бути ввічливим. Грузія – не виключення.

– Пане Квачадзе, Ви Генеральний консул в Донецьку. Чому саме Донецьк був обраний для відкриття ще одного консульства Грузії? Адже одне вже існує в Одесі.

- Так, в Одесі було відкрито перше грузинське генеральне консульство у 1998 році – для того, щоб знаходитись в безпосередній близькості до морських воріт України. Бо Чорне море – це той найоптимальніший транспортний шлях між нашими країнами. Тепер саме Донбас став локомотивом економіки  України, перепрошую за не надто оригінальне порівняння. Нам також цікаво бути в епіцентрі подій  на сході України – тому в минулому році ми відкрились і там.

– Це якось пов'язане із сьогоднішньою владою в Україні, яка родом з Донецька?

- Ніяк. Насправді для відкриття консульства  в Донецьку є дві причини: перша – економічна, бо в Донбасі тепер спостерігається велика ділова активність, вигідна для укладання торгівельних угод. Зрозумійте мене правильно, я зовсім не хочу применшити вплив інших українських регіонів на економіку вашої країни, бо є ще такі важливі промислові центри як Дніпропетровськ, Харків...

 – Наскільки мені відомо, в Донбасі проживає чимало представників вашої нації?

 – А це якраз друга  причина відкриття консульства – велика грузинська діаспора. Ми покликані надавати сервіс своїм співвітчизникам, яким тепер вже не потрібно їхати в Київ, документи можна здати тут, щоб після їх вивчення працівниками дипустанови, буквально за 30 хвилин отримати паспот громадянина Грузії.

– Тобто грузинські реформи напряму розповсюджуються і на роботу дипломатичних установ? Я маю на увазі неймовірну для нинішної України швидкість оформлення документів?

– Хочу зазначити, що до приходу нової влади в Грузії видача паспорта займала від трьох до шести місяців. Тепер ми зобов'язані оформити документ за один день, і чим швидше, тим краще. Намагаємось все зробити все саме швидше, щоб громадянин виходив із консульства з піднятою головою, з гордістю за свою країну.

–  Пане Квачадзе, Генеральний консул в Донецьку -  яка щаблина вашого досвіду  дипломатичної служби?

– Україна для мене, як для дипломата – перша країна. Але я тут постійно мешкаю і працюю вже десятиріччя. Служив в грузинському посольстві в Києві, був генеральним консулом в Одесі. І взагалі, в мене є українське коріння...

 – Насправді?

– Так, але не по генетиці. Справа в тому, що я народився і виріс в Тбілісі, на вулиці Богдана Хмельницького (сміється)...

–Зурабе Георгійовичу, я дякую вам за інтерв'ю, зичу, щоб ваші високі стандарти в роботі і надалі спонукали кожного вашого співвітчизника виходити з консульства з гордістю за свою країну. А також я бажаю, щоб Грузія і надалі ділилась своїм позитивом як в реформах, так і в людському спілкуванні з іншими країнами, націями. Сьогодні українські державні відомства чимало нововведень запозичують саме з Грузії, наразі я маю на увазі українську митну службу, в якій працювала дев'ять років... Коли  мій знайомий бізнесмен почув, що на грузинських митницях процес розмитнення вантажу триває сім хвилин, то запитав: «Як після цього  жити в Україні, займатися зовнішньоекономічною діяльністю, взагалі – перетинати кордони?»

– Дійсно, чимало делегацій з високим керівництвом української митної служби в останні роки відвідало Грузію... Радий, що в нас є чому навчитись, що показати. І ще  хочу сказати абсолютно без пафосу і високих нот, але від душі – я пишаюся тим, що працюю саме в Україні, що є у світі такий толерантний народ як українці. Бо Україна дала багатьом грузинам дах над головою, можливість працювати, спокійно жити, розвиватись і зберігати свою культуру...

 – Бо ви наші християнські брати, як може бути інакше?

–  Я дуже радий, що наша багатотисячна діаспора достойно себе почуває, має можливість просуватись вперед.  Наскільки мені відомо, навіть  у Верховній Раді сьогодні є три грузини. Ми дуже вдячні Україні за ту допомогу, яку вона нам надавала і надає впроцесі реформування нашої країни. А якщо комусь є цікавим наш досвід  - то це нас просто окрилює!

– Щось ніяк не вдається завершити наше інтерв'ю... Знаєте, таки спробує закінчити його словами нашої великої  поетеси Лесі Українки, яка тривалий час жила в Грузії, померла в місті Сурамі: «Яка цікава і неповторна країна Грузія, якою хоробрістю та героїзмом має бути наділений такий маленький нарід, щоб пережити стільки страшних нещасть. Якби я не була українкою, я би хотіла бути грузинкою...»Здається, цитую майже дослівно.

– А я, в свою чергу, був вражений ставленням жителів Миргородщини до пам'яті про великого грузинського поета Давида Гурамішвілі, який частину свого життя прожив та похований у Миргороді.  Якось у Грузії піднімалось питання перепоховання його праху, але жителі міста були проти. Адже вони вже зжились з цим іменем, в місті існує вулиця, музей... Перепоховання стало неможливим через велику  шану до Гурамішвілі з боку українців... Ось така зворушлива історія, яка, безперечно, є ще одним підтвердженням як ми один одного поважаємо.

 – Взаємна шана до наших лицарів духу... Хоча часом доводиться чути думки, що українці з грузинами живуть дружно через відсутність спільних кордонів. А то б не зносили шапок наші козаки-джигіти...

– Впевнений, що навіть  Чорне море, яке омиває береги як України, так і Грузії, не роз'єднує, а навпаки з'єднує наші народи...

– А я впевнена, що якби спільні кордони і були, ми б ще  дружніше жили – бо переженились би усі...Таки дякую Вам, пане Квачадзе, за інтерв'ю.

А для читачів  резюмую словами знайомого столичного журналіста, який нещодавно відвідав маленьку, але дуже горду кавказьку республікув рамках прес-туру: «До ідеального суспільства Грузії ще далеко, проте значно ближче, ніж Україні». І хоч прості грузини, повірте вже мені на слово, сьогодні живуть набагато бідніше звичайних українських громадян, в минулорічному індексі сприйняття корупції, який публікує міжнародна агенція TransparencyInternational, Грузія стоїть на 68-му місці, а Україна – на 134-му. Разом з Гондурасом, Сьєрра-Леоне, Того і Зімбабве...