Сашко Положинський: Ми самі повинні змінювати своє життя

Багато хто з волинян пам’ятає, що лідер гурту «Тартак», лучанин Сашко Положинський розпочинав свій шлях до популярності саме з гумору. А точніше – з КВК, бо у свій час очолював «зіркову» збірну КВК теперішнього Луцького національного технічного університету... Теперішня зустріч із Олександром Положинським відбулася на фестивалі «Бандерштат». Шануючи відпочинкову фестивальну атмосферу, «Перець…» не став «напружувати» земляка валом запитань. Тому інтерв’ю вийшло нетипово-монологовим, але, так виглядає, достатньо цікавим…

Щодо «подання» в політику

– Я думаю, що людина, яка живе у суспільстві, яка не обмежена від потоків інформації, від податкових інспекцій і міліціонерів на дорогах, так чи інакше мусить цікавитися політикою. Політика, на жаль, зараз проникає в усі сфери суспільного життя. Один-єдиний приклад, коли людина може бути аполітичною, це коли дядько живе собі у лісі, ніколи з того лісу не виходить, веде натуральне господарство, не дивиться телевізор, не слухає радіо, і до нього не приходить пожежна інспекція перевірити, чи все нормально…

Про Луцьк

– Я люблю бувати в Луцьку досить часто, але недовго. Це пов'язано ще з такими питаннями, як інтернет. Зокрема, вай-хай-інтернет. У Луцьку не так багато місць, де його можна знайти. А якщо і можна, то це досить недешеві ресторани, у яких треба щось замовляти. А потреби замовляти нема, бо годує мама, тим паче, що разове відвідування таких закладів обходиться, як місячний безлімітний Інтернет…

Про відпочинок на природі

– Люблю гриби збирати. Часом мене батько витягує на риболовлю, але я не люблю і не вмію ловити рибу. Так за компанію хіба. Останній раз приїжджав кілька тижнів тому. То ми з друзями дитинства вибралися на озера, на 4-5 днів…

Щодо уявлення образу Степана Бандери

– Чесно кажучи, для мене Степан Бандера – дуже неоднозначна особистість. Я про нього дуже багато читав, і хорошого, і поганого. У мене до більшості видатних історичних постатей України неоднозначне ставлення.

Однозначного ставлення у мене ні до кого немає. Так само і до Степана Бандери. Чоловік, звичайно, викликає захоплення і повагу. А стосовно багатьох речей я все-таки хотів би дещо його запитати. У цьому випадку мені набагато більш зрозумілий і близький Роман Шухевич. До нього я ставлюся значно краще, ніж до Бандери.

Нічого нема однозначного, і не хочу судити. Це людина видатна і знакова для України. І як би там не було, і як би хто не ставився, і я в тому числі, до таких людей, як Степан Бандера, не надто багато в історії України. І всіх ми повинні однаково шанувати.

Щодо фесту «Бандерштат»

– Мені важко порівнювати з іншими фестивалями. Я рідко на який фестиваль можу прийти і походити, подивитися. На більшість фестивалів ми, як правило, приїжджаємо у день виступу, і є час хіба на невеличкі оглядові екскурсії. Посидіти-потусуватися не завжди випадає. Тобто оцінювати мені важко. На цей момент (1-й день фесту – авт.) я вже чув деякі нарікання людей, які приїхали виступати. Не дуже їм подобаються умови проживання, харчування і т.д..

Не хочу нікого називати, але мені здається, що такі достатньо польові умови цілком відповідають умовам фестивалю. Хоча підозрюю, що, якщо, скажімо, якби я мешкав не в Луцьку і приїхав на такий фестиваль і потрапив би в такі умови, я б теж кривився б і крутив носом, і корчив би із себе зірку. Але у будь-якому випадку, фестиваль «Бандерштат» носить у собі дух УПА. А воякам УПА впродовж багатьох років доводилося не лише існувати, але й вести боротьбу в дуже важких умовах. Тобто, хто приїхав на такий фестиваль, мусить бути до того морально готовим, що день-два треба потерпіти, нічого страшного не станеться.

Що особисто мені не сподобалося. Що сцена не така хороша, як ми розразовували. Але мені Сергій (Сергій Мартинюк – авт.) пояснив, чому так сталося, що в останній момент повинні були домовлятися за іншу сцену. Я це розумію, але я вважаю, сцена (у комплексі + звук і освітлення) забезпечує, як мінімум, 50% успіху фестивалю. Але є і багато позитивного: приємні люди, атмосфера подобається, подобається, що є багато напрямків, куди люди можуть прикласти свої зусилля. Є можливість максимально активного відпочинку. Тут є різні варіанти відпочинку. Подобається, що не продається спиртне. Скажімо, так: я – не абсолютний противник алкоголю. Я за те, щоби алкоголь був присутній на фестивалях в якості невеличкого допоміжного фактору. На більшості фестивалів і концертів алкоголь – це головна дійова особа. Часто людям все одно, хто виступає, як виступає, аби було що випити.

Щодо «соціалки»

– Про «Атомну помпу» можу сказати: ідея пісні народилася по дорозі з Ковеля, після того, як ми виступали на презентації журналу «Птаха». Ми поверталися до Києва з Катею Чілі, яка мені по дорозі розповіла свою концепцію: Чорнобильська катастрофа – це своєрідне щеплення для українців і білорусів (але в цьому випадку нас цікавлять українці), пройшовши через яке, ми матимемо змогу в майбутньому легше справлятися з екологічними та іншими катаклізмами. І, власне, ця Катіна концепція, яку вона озвучила, і наштовхнула мене на думку написати таку пісню. Я не вважаю цю пісню аж такою соціальною, там є соціальні моменти, але ця пісня здається мені оптимістичною. Можливо, це соціальний оптимізм. Хоча в останньому альбомі («Опір матеріалів») є багато пісень, які торкаються соціальних питань.

Прогноз щодо майбутнього України

– Може, це просто я спілкуюся в такому колі, де ми всі розуміємо, що всі політики такі, що вони нами маніпулюють, що вони використовують нас у своїх цілях. Ми ж бачимо, що немає іншого шляху, як революційний шлях. А виходимо за межі цього кола, бачимо пересічних людей, потрапляємо у певні ситуації, де маємо можливість простежити думки, настрої, вчинки великої кількості людей. Ми розуміємо, що нічого не змінюється, що люди і надалі хочуть вірити. І я, навіть, дивлюся: моя мама, дуже розумна жінка, велика патріотка України, і знає всю правду про телебачення, і знає, що політики навмисно вивчають різноманітні технології, маніпуляції людьми, все-одно кожен раз повторює: «Я ще подивлюся новини, а ще я черговий раз подивлюся політичне ток-шоу…»

От є це в наших людях, і вони чекають, що от зараз ми, нарешті, почуємо щось таке, що змінить наше життя. Я все чекаю, коли ж люди зрозуміють, що ми своє життя самі повинні змінювати, а не хтось там…