Українська анатомія. Рот

Чергові «шедеври» тепер вже волинських посадовців змусили «Перець…» вдатися до вивчення наступного анатомічного феномену – українського рота. Складовою частиною рота, як відомо є язик. І хоча тема «язика» і «двоязикості» теж потребує обговорення, сьогодні ми зосередимось на вивченні суто анатомічного аспекту цього терміну. Тим більше, що місцеві «проФФесіонали» з риторики останнім часом дають прекрасний матеріал для польових досліджень з цього питання…

Рот відіграє в українців виняткову роль, бо ним говориться, балакається, клянеться, сміється, верзеться казна-що, ляпається тощо. Правда, в українців, як в жодних інших націй, дуже погано влаштовано зв’язок між ротом і головою та між ротом і руками. Чи це від Бога, чи від природи, а от українець подумає про одне, а скаже зовсім інше. Скаже ротом одне, а руками зробить цілком протилежне. Все, що народжується в нас з нових ідей, то все спочанку в роті, а вже відтак українська голова думає, чи можливо зробити те, що рот наговорив чи ні.

Рот в українців цілком некерований. То він набирає в себе води і його заціпить тоді, коли треба кричати; то белькоче там, де треба мовчати. І в цьому першу роль грає язик. Ні російський язик не доведе до Москви, ні чеський – до Праги, а наш рідний язик до Києва доведе. Багатьом українцям навіть не треба освіти, бо за допомогою язика вони і так все знають.

Рот не город – не загородиш.

У нас навіть є геніальна язиката Хвеська – національний персонаж. А в Карпатах на таких кажуть, що вони люблять язичок посолити.

Майже відкриттям є те, що українці не так страждають через печінку й сечовий міхур, як через язик. Не один тому позбувся маєтку, посади й здоров’я. Аж треба було Сталіна, аби він суворо попередив (особливо українців) : «Нє балтай! Враг падслушиваєт!». Це трохи навчало українців, хоч з упадком сталінської системи їхні язики знову розв’язалися, і, якщо в цю хвилину увімкнути засідання Верховної Ради, то чого лише не почуєш: і хто кому дав, і скільки і де…

Хоч язик перебуває в Зубах , як у футлярі, проте у них нема нічого спільного. Зуби болять, а язик навіть не скривиться. Зуби – теж дуже болюче місце в українців, хоч подейкують, що то не наша вина. Йоду замало в українській землі. Чи був той йод у давнину, чи його москалі випили, чи американці випомпували, але що українці беззуба нація – помітно здалеку.

Ніхто так, як українці, поетично не говорить про зубний біль. Вже як заболить котрогось зуб, то заки він його вилікує в стоматолога, вся родина і приятелі знатимуть, як саме той зуб його болів: як шпигав чи шпігав, як не давав спати, як не брали його ані куриво, ані оковита, ані сала, ані таблетки і як наш хлоп аж на сьомий день здався і пішов до зубного лікаря.

При бійці цілились переважно в зуби і переважно в передні. А що колись не було протезування, то чоловік навічно залишався беззубим. Тепер коло українських ліжок на тумбочках у склянках води спить, може, кількасот тисяч українських вставних щелеп.

Тепер до українських зубів з’явилися десятки закордонних паст. А колись селянин як попоїсть та й по шолопає стеблом помежи зубами, то й була вся гігієна.

Кажуть, що в 1930 -і роки у одній волинській хаті квартирував якийсь польський панок і щоранку чистив зуби. Коли він спитав малого поліщука, чому той не чистить зуби, поліщук відповів: «А чьо я маю чистити зуби, я шьо г…о їв?». З цього випливає, що наш народ мав здорові зуби, що з рота йому пахло яблуками, грушками, сливками, хлібом і не треба було жодних жуйок і освіжувачів.

А в кінці 20-го століття українські роти стали переробляти на американські. Бо ж як почистиш зуби Колгейтом, то ану дихни на поляка, чи він угадає, що це – український рот.

Однак глибинна суть українського рота залишилась: він і далі діє всупереч рукам і голові…