Чому гальмує українська державність?

Майже 1000 років з часу занепаду Київської Русі наш народ не мав своєї держави. Не має він такої як слід її і зараз. Причин цьому є багато, але головною з них є втрата нашим народом державотворчого досвіду. Усі ці роки нас ніхто ніколи цьому не вчив. Навпаки, його системно стирали з нашої пам’яті усілякі загарбники, імпер-фашисти, українофоби та безліч паталогічних політичних збоченців. Тому зараз ми кидаємось із сторони в сторону в пошуках шляхів покращення життя народу і зміцнення української державності...

Теперішні наші політики та науковці не зробили нічого вагомого, щоб навчитися самим і дати нашому народові хоча б теоретичні знання з питань світового досвіду державотворення. А світова наука їх має і державні мужі багатьох країн тим користуються, бо є певні закономірності у державотворенні, що базуються на законах розвитку суспільства. Багато чого з цього, ми повинні були знати з перших же днів утворення незалежної української держави.

Якщо творити державу методом «проб та помилок», то ми можемо наробити багато біди, або втратити її взагалі. Тому знання з питань державотворення необхідно донести до українців, як повітря. Отже, вивчивши доступні автору наукові дослідження багатьох науковців світового значення нам необхідно знати, що для побудови держави перш за все необхідні три головні умови:

1. Патріотизм нації.
2. Хотіння нацією влади;
3. Войовничість нації.

Коротко пояснимо ці постулати.

По перше, нації не утворювались через бажання якихось груп людей. Наприклад, німецька, японська, англійська та і будь-які інші нації утворились не через бажання їхніх предків, а завдяки волі Творця Всесвіту і створених ним природно-кліматичних умов. Це стосується і нас, українців. Завдяки Йому земля де ми народилися, їжа і навіть звуки є для кожного із нас рідними і благодатними для життя. Ось чому у різних народів, що проживають у різній місцевості є своя мова, своя пісня, свої обряди та традиції.

Спробуймо відняти, скажімо, у німців їхню німецьку мову і вони відразу ж відчують себе некомфортно. Усі нації усіма можливими методами намагаються зберегти усе це для себе бо воно для них є благодатнним. Відомо, що у народів, які бережуть свої національні традиції, не допускають кровозмішення та проживають постійно на території своєї Батьківщини зберігається найбільше довголіття. Наприклад, у Японії середній вік проживання складає 92 роки тоді, як на Україні лише – 62 роки.

У 2009 році в березні місяці у Лондоні відбувся саміт керівників 20 країн де розглядалось питання нинішньої світової економічної кризи. Там було відзначено, що найменше вона торкнулася тих народів, які бережуть свої національні традиції. Із світової історії відомо, що коли правляча верхівка держав втрачала свою громадянську мораль то в результаті цього вони гинули. І відновлювали ці держави ті народи, котрі згруповувались на національних традиціях, бо для них вони є життєдайними. Таким чином, націоналізм, це природне явище, а заодно і обов’язок та право кожного народу на збереження свого етносу.

Тому то, ось уже майже тисячу років, українці ведуть боротьбу за відродження своєї держави і нації. Народи, які так і залишилися кочівниками та усілякі пройдисвіти, у слово «націоналізм» вкладають ненависть до корінних жителів, бо для них самих їхніми життєвими правилами буття є шахрайство та расизм. Саме українська нація відновила свою державу під назвою Україна і майже в тих же межах, що і колись була Київська Русь, чиєю спадкоємицею вона є. Але цього ніяк не можуть їй пробачити усілякі пройдисвіти, загарбники та російські імпер – фашисти, що скоріше за все, є нащадками Золотої Орди та Хозар. Чи не тому, що російські правителі ще з часів князя Юрія Довгорукого аж до царя Петра І відмежовувалися від неї і твердили усьому світові, що із Київською Руссю та русичами у них немає нічого спільного і братерського?

Ніколи не називали себе росіянами (рускіми) і русичі. Якщо ж говорити про українську мову, то візьміть ви будь-який із неперероблених Москвою древній літопис і там знайдете багато сучасних українських слів. Це говорить про те, що така мова у часи Київської Русі була, а це означає що ми є корінною нацією. Мова русичів це далеко не російська мова, бо Росія, як така і її мова виникли лише у УХІІІ столітті. Мільйони наших предків загинули у боротьбі за свою державу та її традиції і якщо буде потрібно, то за неї будуть боротись і наші нащадки.

Україна і усе українське створене і дане нам Богом, воно є нам життєдайним і ми зобов’язані перед Ним усе це берегти навіть ціною свого життя. Отже, пройдисвіти, космополіти, усілякі збоченці – українофоби нехай запам’ятають, що ніколи ми не припинемо боротьбу за існування своєї нації, як би того комусь не хотілося, бо це є природний процес освячений Всевишнім. Любов до своєї Батьківщини, патріотизм народу це внутрішнє покликання кожної людини, яке спонукає її до самозбереження себе самої і свого етносу. Чи може приходько бути патріотом чужої держави? Так, може, якщо він зуміє «перезавантажитись» на частоту існуючого на новій для нього землі животворчого поля. Він має полюбити цю землю, її природу, вироблені нею місцеві традиції, мову та культуру.

Усе це він повинен увібрати в себе усім своїм єством, повністю проникнутись ним, тоді воно буде приносити йому благодать та довголіття. При цьому, за бажанням, він може зберігати мову, культуру та традиції свого народу, якщо він чи його предки не належать до корінної нації. Конституції усіх країн, за невеликим винятком, наприклад Росії, де немає жодної української школи хоча там компактно проживають мільйони українців, їм це забезпечують.

У більшості випадків люди при переселені у інші країни це і роблять, але нав’язувати корінному населенню свої традиції буття переселенці не мають права. Для корінних мешканців усе це чуже, протиприродне і згубне. Такі речі дозволяють собі робити лише нації з числа пройдисвітів, бо у їхніх генах збереглись схильність до бродяжництва, загарбництва, садизму, шахрайства, безмірного збагачення та расизму. Рівність націй вони розуміють, як можливість для них на чужій землі безперешкодно і безмежно збагачуватись не несучи при цьому ніякої відповідальності ні перед Богом, ні перед природою чи корінним народом. З такими людьми не можливо вести діалог, бо вини розуміють лише насильство, брехню і свою ненаситну зажерливість. Вони ніби хижі звірі, що прийшли на чужу територію, щоб вполювати собі здобич. Природно, що корінні жителі до них так і ставляться.

Отже, народ, який хоче мати свою Державу, як гаранта існування свого етносу не може не бути її патріотом, бо захищаючи її він захищає те, що дав йому Всевишній.

По-друге, щоб мати і зберегти свою державу мало бути лише її патріотом. Потрібно уміти ще й нею управляти, а для цього необхідні певні знання, бо держава це цілий механізм, який має працювати злагоджено. Управляти нею мають Патріоти у яких відсутнє почуття лише особистої вигоди, а у своїй діяльності вони керуються загальнонаціональним інстинктом збереження свого етносу. Якщо з якоїсь причини до державного керма буде долучений «чужинець», то він має бути під постійним пильним контролем корінного народу, щоб не допустити проявів у нього «хижацьких» інстинктів. А тому в державі має завжди бути достатня кількість національно свідомих і освічених людей готових узяти владу в свої руки і управляти державою на загальну користь. Тобто, хотіння влади має бути національною рисою українців.

Якщо вони не візьмуть у свої руки усі важелі управління державою, то вони обов’язково її швидко втратять. Це підтверджено світовою історією і тому в Україні керівництво усюди, навіть від найменшого відділка до Президента країни, має належати українцям. Уявляю «вереск» українофобів після прочитання цих слів, але на нього не потрібно звертати великої уваги. Із числа «чужинців» можуть бути допущені до влади лише ті, хто став справжнім Патріотом України. Такі приклади в нашій історії є і ми глибоко шануємо цих людей.

По-третє, науковцями світу доведено, що пацифісти ніколи не були спроможними оберігати свою націю і Батьківщину. Не був би хижак хижаком, якби він не убивав мирних тварин. Подібно і в людей. Українофоб тому не любить українців, бо він хоче жити за їхній рахунок. У нього ніколи не проявиться співчуття до них, бо це не є його «правилом» життя. Ті з українців, що надіються, що колись українофоб проявить інтернаціоналізм чи з релігійних міркувань щось для них добре зробить, цього не дочекаються. Інтернаціоналізм та приналежність до однієї із багатьох релігійних конфесій тут не відграють ніякої ролі.

Тому завжди, в усі часи існування людства, держави творили і зберігали тільки ті нації, які володіли войовничим характером. Тобто, ті хто, зберігає твердість духу, завжди пильний, сміливий і постійно готовий до можливої небезпеки, що може виникнути з будь – яких причин та у будь - яку секунду спроможний дати ворогові відсіч. Не потрібно боятися смерті, але не для того, щоб гинути, а навпаки, не датися їй. Боягузи завжди гинуть першими або потерпають невдачі, а сміливі проявляють винахідливість і перемагають. Як виховується в народі патріотизм, хотіння влади та войовничий характер це вже наступне питання, але влада зобов’язана робити це настирливо і щоденно.

Якщо вона цього не робить, то на відміну від неї, ми, українці, не маємо права цього не робити. Це наш святий обов’язок.