Звідки взявся «Перець по-ковельськи»? або Чорт на болоті

З кожним днем усе більше користувачів Інтернету цікавить питання: звідки ж узявся такий в'їдливий та пекучий «Перець по-ковельськи»? Пояснюємо: з поліського болота. Точніше, з того болота, на якому сидів поліський чортяка. Та на його біду нагодився на ту трясовину справжній волинський козак. І трапилася з ними історія, яку ковельчани вже смакують як легенду...

…Сидів якось чорт на болоті, вила лагодив, роги гострив, копита пуцував... А що, коли яка пригода трапиться?

Козак болотом гордо йде. Ступає – і не тоне. Аж зблід чорт на мить. Шерсть настовбурчилась, затремтіла. Рильце заворушилось. Хвіст стрепенувся. Зашарудів лататтям... Ще б пак! Не ступала людська нога там, де чорти водяться. А якщо й ступала, то не так далеко у нетрях чортячого царства.

Лихо чортові! Занепокоївся! Згадав і маму свою, і дядька лисого, і про те, що буде, якщо дух людський на болоті оселиться. І почалапав за козаком, вправно ховаючись. Йде-йде, аж дивиться: посеред болота – галявина. А на галявині, ой лишенько! – ватра горить. Навколо неї тих козаків – видимо-невидимо. Та й такі вони вправні: пісень співають, на шаблях змагаються, юшку варять...

А поміж ними скриня стоїть. Вели-и-и-ка! Закортіло чортові до них пристати. Але як? Очима світить, язик ковтає, тупцює на місці, вуха щулить...

А козаки хитрують. Давно чорта помітили. Заманили. Лозу нарихтували, щоб з нечистю воювати. А тут – на тобі! Чорт далі не йде. Все колами ходить. Сіли козаки навколо ватри. Розкурили люльку, тай раду радять. Та так, щоб чортові чути було:

– То що, побратими, робитимемо з тим скарбом?

Чорт як про скарб почув, аж перекинувся...

– То що робитимемо? Скарб Світу вартий. В ньому сила наша, слава, врода і достаток...

Тай стали вони розглядати і хвалу співати овочу червоному з гичкою зеленою...

А чорт сидить тихо і думає. От би нам, чортам, того скарбу скуштувати. Нарешті Світ би до наших копит припав. І слава, і влада, і що найкращі молодиці нашими були б... Замріявся чорт. Аж бачить: ідуть козаки зі скринею до найрозлогішої верби і скарб у дуплі ховають. Ще й клятву на смерть складають. У тому, що ніхто не дізнається, де сила козацька захована. Поклялися на смерть – та й пішли геть із болота...

Сидить чорт. Чекає Місяця. Що досвід у справах темних має. Вийшов повнолиций. Освітив дупло – і чортові знак дав. Повзе чорт на пузі. Страх очі заливає. Але ж «місія» – понад усе!

Вже уявляє, як нагороду від Вельзевула прийматиме. Як парад бісівський у його честь провадитимуть. Як пам’ятник йому навпроти корчми встановлять. Незчувся, як скриня до лап потрапила. Вхопив її, та й – до Верховного і на Раду чортяцьку.

Розповідав… Аж захлинався! Повірили чорти. Зібралися навколо скрині. Поділили скарб порівну, щоб нікого не обминути. Бо ж тримається кодло бісівське одне за одного, дбає за добробут свій.

Свою клятву виповіли та й тріпнули таємного козацького овоча всі заразом. Мить одна. І – о, чудо! Трансформація! Медитація! Еволюція! І…

Ой, лишенько! Як запекли чортам рила! Як очі повилазили! Як смола із ніздрів повалила!..

– Що ж то за скарб такий? – задихаються, слова не мовлячи. Дусились, дусились – та й полускали всі...

А козаки тільки реготали, з Січі за ними спостерігаючи. Отак і перевелася чортівня на волинському Поліссі. Де-не-де тільки з’являється...

Але й на неї скарб козацький знайдеться! Справжній український «Перець». Приправлений по-ковельськи...