«Кишкоїди» з «Перцем…»

Як уже доведено істориками та краєзнавцями, Волинь – край козацький. Тут споконвіку живуть і процвітають народні звичаї та обряди, а дух козацький донині витає поміж людьми. Тому зовсім не випадковою є поява в Ковелі Козацького Коша (військового табору, обозу – ред.) під трохи загадковою назвою «Ковельські кишкоїди»…

Ну, чому Кіш – мабуть, зрозуміло: по-справжньому «перчити» своїх ворогів вміли лишень славні козаки-запорожці. Продовжуючи їх традиції, сучасні ковельські козаки готові надавати стусанів (звичайно, віртуальних) усім тим, хто не хоче жити чесно й порядно. А їх довкола нас – більше, ніж достатньо.

Назва ж «Ковельські кишкоїди» теж має історичне підґрунтя.

По-перше, на території сучасного міста в кінці XVII сторіччя жили заможні землевласники – Кишки. Один із членів їх родини – Лев Кишка, вивчившись, став Митрополитом Київським і Галицьким з’єднаної Української церкви.

По-друге, гетьманував в Україні у свій час Самійло Кишка (хоча деякі історики на москальський лад обізвали його Кішкою). Самійло ходив у походи на татар і турків з гетьманами Богданом та Михайлом Ружинськими, прославивши себе бойовими подвигами на віки.

По-третє, і один, і другий Кишки, як і їх соратники, полюбляли смачний український наїдок – кишку (різновид не менш смачної української ковбаски, але вже начиненої не м’ясом, а кашою з кров’ю або товченою картоплею зі шкварками).

Ця любов козацьких очільників до кишки, або ж кров’янки передалася наступним поколінням ковельчан. У XIX-XX сторіччях значну частину міщан, які мешкали на теперішній вулиці Володимирській та довкруг її, називали «кишкоїдами».

Господарі тут водилися добрі: вони годували свиней, потім їх різали, начиняли кишки і торгували ними на ковельському ринку. Були ще в Ковелі «хрестопали», «козорізи», але про них згодом тут забули.

А от слово «кишкоїди» зосталося й досьогодні. Кишкоїдами називають усіх уродженців і старожилів міста, серед яких – немало нащадків козацького роду. Деякі з них і зорганізувались у Козацький Кіш під назвою «Ковельські кишкоїди», взявши на озброєння теж перевірену віками гостру українську приправу-зброю – перець, приготувавши його по-ковельськи.

Віриться мені, що «Ковельським кишкоїдам» за допомогою «Перця по-ковельськи» вдасться привести до тями не одного чинушу, бюрократа, хабарника, горлохвата та всяку іншу чортівню, що не шанує козацьких традицій. І не тільки на Волині, а й в усій Україні, і навіть за її межами.