«Перець по-королівськи», або вікенд у Бандерштаті

Серед легенд та міфів синьоокої Волині з’явилася ще одна загадка, про міфічне місто Бандерштат, яке з’являється лише раз на рік, на декілька днів, влітку, поблизу Луцька. Таке ж веселе, дивне та несподіване, як герої хіта гурту «Брати Гадюкіни» - «Ми – хлопці з Бандерштату». Зі своїми приколами і таємницями. Про деякі з них варто розказати детальніше...

«Бандерштатці»

Найпершим приколом стали маршрутки з надписом: «ЦУМ – Гаразджа – Бандерштат». Дві доби вони курсували з ранку і далеко за північ. Сотні лучан, очікуючи на зупинках, два дні з великим подивом вчитувались у назву маршруту і намагалися згадати: де ж є цей Бандерштат? І не знаходячи відповіді, перепитували в інших. Тим часом «знаючі» швиденько сідали до маршруток, бо поспішали саме туди. За 2 гривні і 20 хвилин вони вже опинялися перед воротами міста, якого немає на карті.

Примарне містечко зустріло гостей та нових мешканців великою метушнею місцевої «мерії» на чолі з «мером» Ігорем Гузьом. Та й не дивно: прийняти сотні перших мешканців, розселити, все показати та розказати – як тут не нервувати? Тим більше, під пильними очами реального волинського та луцького начальства, яке теж приїхало на відкриття.

А далі забуяло містечкове життя. У мікрорайонах, отримавши реєстрацію за 10 гривень, було зведено близько 250 наметів. Тобто, близько тисячі офіційних мешканців. Ще з півсотні мешканців, яких не влаштували умови, оселилося на іншому березі, у «передмісті». В обох місцях запалили багаття, готуючи перші страви нового містечка. Хоча щодня працювали й польові кухні, стаціонарна їдальня та кілька наметів виїзної торгівлі. Та й сувенірні крамниці ломилися від товару.

Доволі різнобарвною виявилася громада нового міста: крім прогнозованих націоналістів, тут мирно мешкали поруч і козаки, і байкери, і музиканти, і панки, і одягнуті в чорне, розмальовані, як клоун П’єро емо, і навіть скінхедів видно було. Дивне місто, дивний народ. Мало не забув ще про численну «родину» міліціонерів, які несли цілодобове чергування. Останнім майже не було роботи.

Пароль? – Луцьк! – Купуй!

У Бандерштаті було заборонено алкоголь та «буяти» після його вживання. Однак першу заборону обходили кількома способами. Спочатку тими, хто вживає, було випите привезене з собою. Потім сідали на маршрутку і їхали чи до Луцька, чи до найближчого магазину.

А далі в селі було знайдено дві «алкокриївки»: кіоск та магазин. У першій, щоб купити пиво, потрібно було пройти цілу процедуру. Спочатку подзвонити до закладу. При відкритті на запит «Ви куди?» дати правильну відповідь «До Луцька». Лише тоді вам могли продати пиво чи іншу слабоалкоголку. При неправильному паролі двері зачинялися без продажу «вогняної» води.

Магазин пароля не потребував. Та й вибір тут на початку був більшим: кілька десятків сортів пива, вина, горілки та до закуски них. Аби були б гроші. А гроші були: напевно, що лише за один день магазин зробив місячний виторг. Бо під кінець першого дня на полицях з алкоголем залишилися лише три сорти міцного пива. А на другий день пиво продавали вже в самому Бандерштаті...

Попри це, самоорганізація «бандерштатців» виявилася на доволі високому рівні. Порожні пивні, та й не лише пивні, пляшки та інше сміття потрапляли лише у спеціально відведені урни. Прибирати комусь іншому місто не доводилося. Та й «буйних» практично не було, крім одного випадку біля сцени. Але й тих двох «бійців» навколишні утихомирили моментально.

Міські «баталії»

«Бійку замовляли? А прийдеться…» – цей анекдот явно не про Бандерштат. Найбільшою баталією виявилась історична реконструкція бою УПА з НКВС. В одностроях УПА та НКВС кілька десятків молодиків намагалися максимально відтворити ті події минулих літ. Однак ні постріли з рушниць та гармати, ні пластунські навички не змогли знівелювати явної і незрозумілої затягнутості у діях бою. Якби з такими темпами воювали тоді, то війна тривала б і досі. Можливо, що наступного разу все буде більш динамічніше.

Найтривалішою виявилася «баталія» біля сцени, де першого ж дня декілька годин «слемували» зо три десятки «бандерштатців». Кожні п’ять хвилин під гуркіт музичного драйву вони організовували «сутички», схожі на старовинні традиції «стінка на стінку» та «всі проти всіх». Із азартом, але без злості. А якщо хтось опинявся долу, то його всі разом швидко піднімали. Міліція лише спостерігала за цим цікавим дійством. Постраждалих не виявилося.

Наймирнішою виявилася зустріч панків та скінхедів ввечері першого дня. Кілька десятків скінів із Луцька, Ківерець та інших міст і селищ Волині, із Рівненщини та з Львівщини зібралися ввечері біля центральних воріт Бандерштату. Навіть через ді-джея передали вітання панкам. Однак чи скіни передумали, чи панки не захотіли, чи міліція була напоготові, чи завадила трьохтисячна «армія бандерштатців» – точно не відомо. Але налаштовані на бійку повернулися ні з чим.

А інші продовжували «відриватися» під музику, не ділячись за способом життя, а об’єднуючись за музичними уподобаннями.

«Перець по-королівськи»!

Безумовно, що «центральною площею» містечка Бандерштат стала сцена, на якій два вечори виступали рок-гурти та формації альтернативної музики. Щогодини оголошувалися організатори та інформаційні партнери. Але й тут не обійшлося без приколу. У перерахунку інтернет-видань, які підтримали фест, ді-джей вигукнув: «Перець по-королівськи!». Так-так – не по-ковельськи, а по-королівськи. Круто! Просто, як зварені яйця!..

Приємним сюрпризом було побачити на сцені свого колегу Назара Вальчука з «Волинської правди». Але вже не в якості журналіста, а в якості соліста луцького гурту «Ікебана». Він відпрацював по-повному, на сцені та перед нею, «заводячи» «бандерштатців». І останні не залишали без своєї відповіді жодного з музикантів.

20 гуртів із Києва, Львова, Луцька, Рівного, Херсона, Чернівців, Володимира, Червонограда, Білої Церкви і з білоруського Могильова за два вечори подарували «бандерштатцям» більше 13 годин живої музики! І останні відповіли музикантам своєю гарячою підтримкою. Такого драйву давно вже в Луцьку не було.

Безумовно, що повноправним хедлайнером фесту став «Тартак». Перед виступом Сашко Положинський сказав: «Ми збираємося записати новий альбом «Опір матеріалів». Але якщо він не вийде на дисках, то буде обов’язково викладений в Інтернеті на нашому сайті. Пісні з цього альбому ще ніде не звучали. Тому просимо вашої підтримки». Презентація пісень нового альбому «Опір матеріалів» була прийнята «на ура!». Які і знайомі вже хіти київського гурту.

Роздуми біля ватри

Відгомоніло, відгуділо примарне місто Бандерштат. Біля останньої ватри, яку хтось жартуючи запалив занадто рано, тож погрітися довелося недовго, можна було не лише обмінятися думками, але й пригадати моменти цього вікенд-фесту. Наприклад, як обмовилася представниця видавництва, кажучи про молодих поетів, як «незвіданих і незданих» (незнаних, напевно, хотіла сказати).

На параплані з червоно-чорним прапором, окрім самих планеристів, так ніхто й не політав. Чи то висота злякала, чи ціна польоту за сім хвилин, але сміливців так і не знайшлося. Про це на фесті запитав у Ігоря Гузя. Так він сказав і мені, і телевізійникам, що зараз полетить сам. Але, на жаль, ніхто так і не дочекався польоту Гузя над «гніздом» Бандерштату. Можливо, цьому завадив новий приїзд Луцького міського голови Богдана Шиби.

При обміні чудовими враженнями про фестиваль, Богдан Шиба висловив надію, що наступного року фестиваль триватиме цілий тиждень. Це є традиційним для фестів такого масштабу. Адже на Бандерштаті побувало принаймні тисяч сім народу. Тим більше, що й організація виявилася доволі продуманою (і спецмаршрутки, і віддалення фестивалю від населених пунктів, і порядок, і харчування тощо).

Може, так і буде. Принаймні, дійсно хотілося б наступного літа завітати до Бандерштату. Але майбутні вибори обумовлюють приводи сумніватися в цьому. Хоча «Бандерштат» міг би стати яскравою і повноцінною візитівкою Луцька та Волині. Як місто, якого немає на карті. Як місто, яке з’являється лише один раз на рік, влітку…